— Галино, ми ж одна родина, хіба ні? Ти мусиш усвідомити, що зараз інтереси
Мирослава Коваль закрила вкладку з медіапланом і повільно видихнула. У напівпрозорому відображенні екрана на
Любов повільно піднімалася на четвертий поверх старої київської «панельки». Ліфт знову не працював —
— Слухай, ну чого ти скаржишся на втому? — Михайло розвалився у кріслі, не
Михайло стояв на пероні маленького вокзалу, вдихаючи вологе повітря провінційного містечка. За ті сім
— Мамо, я вирішила змінити своє життя. Я розлучаюся, — тихо, але впевнено промовила
Ранок видався вогким і туманним. У місті такий час зазвичай належить лише двірникам та
Ранок свого п’ятдесятиріччя Наталія зустріла не з сумом за роками, що минули, а з
Вечірнє сонце м’яко лягало на підвіконня невеликої квартири, де пахло свіжою кавою та дитячим
— Галино Іванівно, ви знову за своє? Скільки можна повторювати: у нас тут свій