fbpx
Життєві історії
П’ять років я утримувала свою бабусю, а вона за це віддала мені свою квартиру. Але моїй мамі це не сподобалося – вона вважає, що я повинна продати нерухомість і поділити виручене на три частини – мені, сестричці і їй. І це при тому, що жодного разу ніхто, крім мене, не прийшов до бабусі і не зварив їй навіть каструлю супу

Бабуся вирішила, що свою квартиру вона віддасть мені. Ну, не зовсім віддасть… Я купила у бабусі її квартиру, вірніше, взяла в кредит. Протягом п’яти років я сплатила приблизно половину від ціни бабусиної нерухомості. Про всяк випадок вона написала дарчу на моє ім’я відразу після першого внеску.

Домовленість з розстрочкою у мене була на десять років, щомісяця я мала сплачувати певну суму. Ця домовленість була усною. В теорії я могла взагалі не виконувати ці зобов’язання, але совість б не дозволила так вчинити. Ми жили разом. Повсякденні потреби, одяг, відпочинок – це все, крім платежів в рахунок покупки, лежало на моїх плечах.

Бабуся отримувала пенсію. Ті кошти, які я їй віддавала, вона витрачала на свій розсуд: збирала, потім допомагала або моїй молодшій сестрі, або мамі. Допомога виражалася в організації весілля, в ремонті в маминого житла, покупці хороших подарунків. Я не питала і нічого не говорила, моєю справою було віддати гроші.

Їх подальша доля мене не турбувала. Бабусі не стало. З якогось переляку мама подумала, що залишок мого боргу у спадок перейшов до неї. І стала вимагати оплати, причому її поведінка нітрохи не відрізнялася від повадок колекторів: вона могла подзвонити вночі або могла приходити о шостій ранку.

Після моєї чергової відмови що-небудь платити, вона почала всім розповідати казки: що у неї є інша квартира, яку я обманом отримала і окупувала, але вона знайде на мене управу і почне нормально жити. Сестра стала на мій бік, вказавши матері на її неправоту: мовляв, те, що належало б їй за законом, вона майже отримала.

Це з урахуванням того, що бабуся в будь-якому випадку не планувала залишати житло своїй дочці. Ремонт, відпустка, побутова техніка та меблі – все це їй було куплено з моїх грошей, які віддавала бабусі за квартиру.

Думаю, що це цілком достатня компенсація за неотриманий спадок. Але мати вперлася: я її обійшла в спадковому плані і все тут. Тобто, коли її матусі була потрібна допомога і гроші на лікування – вона нічого не мала, я платила і добре. Прекрасно знаючи заздалегідь, що саме я є власником. Але її це не турбувало протягом п’яти років. А зараз вона змінила свою думку.

Мені дзвонять родичі і її подруги. Соромлять. Прямим текстом заявляють, що я зобов’язана з поклоном і вибаченнями принести жінці, яка мене народила, ключі. Вона ж мене виростила. Найбільш лояльні пропонують продати нерухомість і поділити виручене на три частини – мені, сестричці і нашій матері. Розумні які знайшлися!

Якщо скласти все, що було мною витрачено за цей час, то це майже вартість мого житла. Моральний внесок я не рахую: з літньою людиною дуже важко ужитися, їй непросто догодити, легко образити найменшим словом. А побут? Жодного разу ніхто не прийшов і не зварив каструлю супу! Навіть коли вона злягла, я крутилася як білка в колесі, розриваючись між лікарнею і роботою! А зараз мене виставляють хапугою, обманщицею і безпринципною особою, у якій матеріальні блага стоять на першому місці в житті.

Я вирішила переїхати, набридло сидіти і кожну хвилину чекати стуку в двері. Подала оголошення про продаж. Не знаю, звідки всім стало про це відомо, але мама випросила у рідні велику суму в борг. Вона пообіцяла що всім все поверне. Адже я, як порядна дочка, обов’язково з нею поділюся. Зміна номера телефону не допомогла, довелося переїхати, поки ходять покупці. Нікому нічого не дам. Нехай в глибині душі і є сумніви, що краще б виділити гроші їй, хоч частину. Але не буду.

Фото ілюстративне – izi.ua.

facebook