fbpx
Життєві історії
П’ять років тому мій син з невісткою захотіли взяти квартиру в кредит. Вони обійшли всі банки, але їм відмовили, бо заробляють вони копійки. Я тоді сказала синові, що позичу гроші у своєї багатої подруги, але потрібно буде віддавати їй невеличкий процент від позиченої суми. Звичайно, я віддала їм свої власні гроші, які відкладала багато років. Спочатку було все добре, вони платили вчасно з процентами, а потім мого сина звільнили. Він віднайшов телефон тієї жінки і набрав її. Просив почекати з оплатою, а вона йому сказала, що ніякі гроші нікому не давала і нічого не чекає. Того вечора син прибіг до мене з великими очима. Як же я шкодую про свій вчинок

– А тепер за мої ж гроші на мене ображаються невістка з сином, – зітхає 57-річна Ірина Василівна. – Це замість того, щоб подякувати мені. Я їх виручила, допомогла квартиру купити дітям сама, в якій вони п’ять років живуть вже і горя не знають ніякого зовсім. Зараз би бігали по тих роботах з дитиною. Я їм так і сказала, ну йдіть, візьміть кредит у банку! Будете хорошим банкірам борги віддавати, а не поганий матері. А я на вас подивлюся тоді, як ви з цим самі справитися.

Десь 5 років тому Ірина Василівна допомогла купити квартиру своєму синові Миколі і його дружини Вірі, які незадовго до цього стали батьками хорошої маленької дівчинки, її онучки. Грошей у молодої сім’ї було небагато, за столичними цінами на житло – взагалі копійки, кілька сотень тисяч рублів. Але і мотатися по орендованих чужих квартирах з дитиною теж не хотілося.

Микола спробував взяти кредит, але спроби успіхом не увінчалися: у двох банках поспіль їм відмовили без пояснення причин.

І тоді Ірина Василівна запропонувала вихід.

– Сказала їм, що візьму для них в борг у своєї приятельки, колишньої начальниці. Вона жінка дуже забезпечена, і в тому, що шукана сума – вартість недорогої однокімнатної в спальному районі – на рахунках у неї була, сумніватися не доводилося. Попередила сина, що буде і невеликий відсоток по кредиту. Менше банківського, але позичати безкоштовно, тим більше на довгий термін, в наш час якось незручно.

– Зрозуміло. І знайома дала грошей?

– А до чого тут знайома? Гроші дала я, у мене вони були. Але молодим сказала, що сама взяла в борг у сторонньої людини. Ну, хіба не зрозуміло? Щоб платили вчасно і відчували відповідальність! Одна справа, матері винні гроші, вона почекає завжди, увійде в положення, і інша справа – чужої жінки. Тут уже хочеш – не хочеш, а треба платити, людину підводити не можна.

Молоді з вдячністю прийняли допомогу, купили квартиру, в’їхали, відсвяткували новосілля. І до сих пір все йшло непогано: в певний день місяця син перекладав матері чергову виплату в рахунок боргу, щоб та ніби як передала подрузі. Ірина Василівна запевняла, що гроші передала.

Молоді, до слова сказати, платили досить акуратно, іноді навіть з випередженням, намагалися розплатитися з боргом швидше. Хоча жили небагато, вічно економили, нічого зайвого собі не дозволяли.

У півтора року невістка вийшла з декрету, щоб допомагати чоловікові платити «кредит». З дитиною стала сидіти теща, і на п’ять днів – з вечора неділі по вечір п’ятниці – дівчинку відвезли до бабусі. Невістка засмутилася, що не бачить дочка тижнями, але іншого виходу молоді батьки не бачили.

Є борг, його потрібно віддавати, і крапка.

– А мені ці гроші теж не з неба впали! – знизує плечима Ірина Василівна. – Я все життя відкладала ці гроші, ніде особливо не була, нічого не бачила. Зараз ось ще працюю, а попереду пенсія, на яку особливо не проживеш. На кого сподіватися? На невістку? Смішно. Треба турбуватися про себе саму. Ці гроші, які я від сина отримую, складаю на депозит – на старість. Може, собі квартиру візьму, буду здавати, або просто житиму на відсотки з вкладу. Потім подивимося, як життя складеться!

І до останнього місяця все йшло непогано, а тепер почалися проблеми.

– Син з грудня мій без роботи залишився, – розповідає Ірина Василівна. – Шукає інше місце, щось ніяк поки не виходить, а тепер, у зв’язку з усім відомими подіями, і зовсім незрозуміло, що буде, що чекає на нас усіх. Платіж за січень вони ще внесли, за лютий надіслали дві третини суми всього – я сказала синові, добре, мовляв, додам зі своїх, потім розрахуємося. Але зараз ось уже стільки місяців пройшло треба платити, а грошей у них немає.

В результаті син Ірини Василівни знайшов телефон тієї самої подруги матері, якій нібито вони платять борг, подзвонив і став просити про відстрочку платежів.

Яке ж було його здивування, коли та жінка сказала, що нікому ніяких грошей не позичала, відповідно, і назад не чекає нічого від нього.

– Прибіг до мене з квадратними очима син мій, – розповідає Ірина Василівна. – Ну да, довелося сказати правду йому, звичайно. Почула про себе багато «хороших» слів, це замість подяки. Кажу, ну, раз я така погана, йди в хороший банк, бери кредит там. Що, не можеш? Віддавай мої недобрі гроші, бери у банкірів хороші, чесні. Тільки не забувай, що там і виплати вище будуть, і в твоє становище навряд чи увійдуть. Викинуть з квартири разом з сім’єю, зате чесно буде.

Відтоді син з невісткою перестали розмовляти з Іриною Василівною. Така подяка від дітей.

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

facebook