fbpx

П’ять років діти жили у мене, а потім свати їм квартиру купили. А я надумала їм з дрібницями допомогти, з рушниками, з посудом. Тарілки у мене старомодні, сервізи колись були в моді, та й каструлі звичайні, але чисті, чого не взяти

П’ять років тому мій, тоді 27-ми річний син, вирішив одружитися. Його наречена Віка молодша за мого Назара на три роки. На той час дівчина щойно закінчила університет і шукала роботу. Син жив зі мною, відкладав гроші, до весілля купив машину. Житла свого у них не було, син попросився деякий час пожити у мене, тим часом вони збиратимуть на своє.

Домовленість була на рік-два. Невістка теж знайшла роботу і молоді почали активно відкладати. Треба сказати, що жили ми дружно. Щодо чистоти та приготування жодних нарікань у мене не було. І обід, і вечеря, і пироги пекла, все вміла, і головне, робила. І прибирала регулярно в їхній кімнаті та у місцях загального користування.

Віка народила через рік після весілля, добре, що на роботу влаштувалася, декретні нормальні отримувала, але збирати на перший внесок виходило з народженням моєї онуки, повільно. Тому з’їжджати їм не було куди.

Я старалася, як могла, вона по дому все на себе взяла, натомість я і комуналку оплачувала, і продукти купувала, і побутову хімію. Син теж у харчування вкладався, міг по дорозі з роботи заїхати та затаритися продуктами на тиждень. Але особливо я їх не обтяжувала: нехай відкладають, а я чим зможу, тим поможу.

Невістка постійно мені говорила, яка вона вдячна за допомогу. Загалом, жили однією великою сім’єю, начебто все у спільний котел, але моя участь у цьому котлі була більшою. Їх троє, а я одна, а вкладала левову частку я. І молоді це визнавали.

А рік тому невістка мені повідомила, що не стало її дядька, татового рідного брата. Я бачила його разів зо два, коли він приїжджав, то зупинявся у нас. У цього родича ні дружини, ні дітей не було.

Я знаю, що стосунки батька Вікторії та його брата були теплими, спорідненими, тому дядько братові свою квартиру й відписав. Свати вирішили отриману в спадок квартиру продавати, а гроші вони розділили між двома своїми дітьми, бо у невістки є ще брат.

Брат у Вікторії старший, він ровесник мого сина. Живе в обласному центрі, де й батьки, житло із сім’єю знімав, так що дядько, виходить, своєю спадщиною, вирішив проблеми двох сімей. А за сина з невісткою я пораділа.

Пів року сват у спадок вступав, продали квартиру досить швидко, невістка моя на той час на роботу вже вийшла, зібрали довідки, звернулися до банку, придивилися варіанти. Разом з їхніми накопиченнями вийшло майже 50% вартості житла внести, як перший внесок.

– Мамо, – радів син, – через кілька тижнів з’їдемо, дякую тобі за все, допомогла, так допомогла.

А ось невістка тоді промовчала, і я відзначила це подумки: стояла і просто посміхалася. І ні словечка. Ремонт простенький у квартирі був, на найнеобхідніші меблі син із дружиною грошей залишили, щось Назар вирішив зі своєї кімнати забрати.

А я надумала їм з дрібницями допомогти, з рушниками, білизною, з посудом. У мене тарілок-вилок, каструль та сковорідок вистачить на невелику їдальню. Розбагатієте, кажу, поміняєте все на нове, а поки що можна користуватися. Але невістка ображено сказала, що в нову квартиру їй не хочеться тягнути цей мотлох.

Я навіть не знайшла, що й сказати, від несподіванки. Значить, поки в мене жили, все було нормально, посудом користувалися, без проблем, а тепер вже їм це не підходить? Так, тарілки у мене старомодні, сервізи були в моді, у мене їх штуки три, та й каструлі звичайні, але чисті, без сколів. Чого не взяти? Будуть гроші — викинеш чи привезеш назад, а так говорити навіщо?

– Візьмемо, мамо, дякую, – сказав син, – я коробки знайшов, допоможи все вкласти.

А в день від’їзду, коли Назар із онукою в машину вже пішов, Вікторія затрималася, щоб сказати мені, що, мовляв, її батьки грошей на квартиру їм дали, а я ні простирадла, ні чашки нової не дала, старим відбулася!

Тоді я їй нагадала, що вони 5 років зі мною жили, збирали гроші, я з них навіть на комуналку не брала, продукти сама купувала майже завжди, а тепер я не дала нічого?

Невістка пішла при своїй думці, а я залишилася. Навіть розплакалася від образи. Хіба 5 років моєї допомоги у всьому не можна порівняти з вкладом сватів? Не все ж таки гроші були батьків Вікторії, майже половину син із дружиною накопичили самі. А завдяки чому? Завдяки тому, що майже не витрачалися, поки зі мною жили.

Поговорити із Назаром віч-на-віч довго не виходило: новосілля, як таке, син із невісткою не справляли. Принаймні мене на нього не кликали. Мене невістка взагалі в гості не запрошувала. А коли вдалося поговорити з сином, виявилося, що тема грошей тепер постійно спливає між ними, Вікторія постійно йому докоряє, що його мама нічого їм не дала, в той час як її батьки квартиру купили.

Мені дуже прикро таке чути, але що я зараз можу зробити?

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page