fbpx
Життєві історії
Овдoвів Трохим на сімдесятому pоці жuття. Два роки пpожив oдин, а далі виpішив підшукати сoбі нoву дpужину. Старша сестра діда Трохима – бабка Тетяна відразу ж yзялася за свaтання

Овдoвів Трохим на сімдесятому pоці жuття. Два роки пpожив oдин, а далі виpішив підшукати сoбі нoву дpужину. Старша сестра діда Трохима – бабка Тетяна відразу ж yзялася за свaтання.

Дід Трохим овдовів на сімдесятому році життя. Два роки прожив він один, а на третій вирішив підшукати собі нову дружину. Вірніше, так за нього вирішили діти, які приїхали до батька влітку погостювати і побачили в його очах, звичайно живих і веселих, велику втому і тугу. Син з невісткою почали вмовляти його переїхати до них, але дід Трохим відразу відмовився. Джерело

– Зійшовся б ти, батьку, з жіночкою якоюсь. І тобі б веселіше було, і нам за тебе спокійніше, – порадив йому тоді син і поділився цією порадою зі своєю тіткою – легкою на підйом старшою сестрою діда Трохима – бабкою Тетяною.

Та відразу взяла цю справу під свій контроль і вже через тиждень знайшла в сусідньому селі «наречену» – свою давню знайому Матвіївну.

Читайте також: В той вeчір Надя не повеpнулася. Люба вiдчувала oдне, що сестрі дyже погaно. Кажуть, що такий зв’язок може бути тільки у близнюків. Аж через вісім років Люба побачила сиву, худеньку жінку, яка стояла біля воріт і не наважувалась увійти – це була її сестра Надя

– Зустріла я її на ринку в місті, кришки для закрутки разом купували, – торохтіла бабка Тетяна, сидячи ввечері з братом на лавочці. – Вона так, мовляв, і так, каже, річницю чоловікові днями справила, незвично одній – стіни тиснуть … А я їй про тебе – тужить, кажу, сильно про дружину, як би сам не пoмер. Ну і давай, бочком так бочком, під’їжджати. Вона, начебто, не проти. З’їздив б, сам подивився …

І дід Трохим поїхав на оглядини.

Зійшовши з електрички, він швидко знайшов потрібну йому вулицю і пішов, відраховуючи будинки, – питати у перехожих йому було незручно. Будиночок зустрів його свіжою зеленою фарбою на ставнях і великою кількістю квіткових горщиків на вікнах.

«Зовсім, як у моєї Шури було, – схвально подумав дід Трохим, згадуючи, як ще недавно пишно цвіли квіти на вікнах його власного будинку. Після смеpті дружини він подарував все це різнобарвне багатство своїй сусідці. Забираючи горщики, та на радощах мало стрибала!

Матвіївна виявилася невеликого зросту, старенькою бабусею з круглим обличчям і зібраними в пучок волоссям, зачесаним рожевим гребенем. Вона зустріла гостя привітно, провела в літню кухню, де булькало на плиті грушеве варення. Почала поратися про чай.

– Як там Тетяна Григорівна поживає? – запитала.

– Та нічого, – дід Трохим зрадів, що розмова якось почалася, – картоплю зібралася копати.

– Я теж вже пробувала – хороша в цьому році вродила.

Дід Трохим не відповів. Він не любив час, коли копали картоплю. Це означає – попереду знову темна тужлива зима. А йому більше подобалося літо.

Матвіївна включила телевізор. Починався серіал

– Ох моя Шура теж його дивилася, – почав було згадувати дід Трохим і раптом осікся. Ось тобі, здрастуйте, приїхав про Шуру свою розповідати.

Однак Матвіївна запитала сама:

– Скільки ж ви разом прожили?

– Півсотні. Весілля золоте діти нам справляли.

– А ми з Петром до кругленької дати не дотягли.

І, піддавшись якомусь пориву, дід Трохим і Матвіївна вже не соромлячись почали розповідати один одному про Шуру і Петю. Їх другі половинки, будучи невидимими в цій кімнаті, наче допомагали їм зблизитися і зрозуміти один одного. Те, що виглядало б цілковитим абсурдом, якби вони були молоді, тепер набувало інший, більш глибокий і незрозумілий на перший погляд сенс.

Раз і назавжди повіривши в те, що для них не було людей рідніших і дорожчих, ніж Петя і Шура, дід Трохим і Матвіївна знайомили з ними один одного, як знайомлять на сватанні родичів з обох сторін.

Ті двоє, що були невід’ємною частиною їхнього життя, перебували зараз поруч, вдивлялися в своїх суперників і давали дозвіл на те, щоб покинуті ними з’єдналися і підтримували один одного до тих пір, поки вони знову не зустрінуться – і вже навічно …

Матвіївна проводила діда Трохима до хвіртки.

«А нічого, душевна вона, – думав він, крокуючи на електричку. – Он як про Шуру мою слухала!»

«Видно, добра людина, і на Петю чимось скидається …» – міркувала між тим Матвіївна. Провівши діда Трохима, вона присіла на ганок і дивилася спочатку в город – на соняшники, потім – вдаль,  в якій крокує до неї по полю молодий Петя, на промайнувші роки, на сьогоднішнього гостя.

– … Ну що сподобалася? – бабка Тетяна чекала діда Трохима на лавочці біля будинку.

– Сподобалася.

– І що тепер?

– Завтра знову поїду …

Єремєєва Світлана

Related Post