Ярославу не можна було назвати злою, швидше – вона була надто жадібною, проте зрозумів це Остап лише після їхнього весілля.
Дружина рахувала кожну копійку, записувала в зошит всі витрати, і ретельно збирала гроші.
Після весілля молодята знімали квартиру, і тільки через кілька років змогли придбати собі однокімнатне помешкання.
Невдовзі у пари народився син, а потім і дочка. Зрозуміло, що в однокімнатній квартирі стало занадто тісно.
І знову виникло житлове питання, потрібно було купувати більшу квартиру, а грошей не було.
І Ярослава знайшла вихід, вона запропонувала чоловікові, щоб той забрав свою маму до них, а її будинок в селі продав.
У батьків Ярослава був гарний будинок, але переїжджати в село Ярослава не хотіла, бо не бачила там для себе ніяких перспектив.
Остап спочатку не погоджувався, але дружина завжди вміла знайти підхід до свого чоловіка і необхідні аргументи для того, щоб його переконати.
Поїхав Остап на вихідні до матері на розмову, хоча йому самому від цього було дуже незручно, адже він знав, як мама любила свій дім.
Особливо після того, як не стало батька, все тут їй нагадувало про щасливі роки, прожиті з чоловіком і дітьми.
Гірко було матері прийняти таке рішення – покинути будинок, в якому вона прожила все своє життя, але заради щастя сина погодилася, бо не бачила іншого виходу.
Через тиждень після цієї розмови Остап забрав маму в місто, а ще через місяць знайшлися покупці на її будинок.
Хату продали, а за виручені гроші купили велику трикімнатну квартиру, в якій нарешті всі помістилися.
Щоб не почуватися зайвою, бабуся весь свій час приділяла онукам, чим дуже допомогла невістці.
Вдома завжди був порядок і приготовлені обіди та вечері, Ярослава не могла натішитися тим, що з ними живе свекруха, в якої вона може і поради спитати, і секретом поділитися.
Та з часом настрій Ярослави змінився і присутність свекрухи її почала дратувати, бо вона підрахувала, що прибутку від старенької ніякого немає, одні лише витрати.
Тоді і надумала Ярослава знову свекруху в село відправити.
Якраз в цей час їй від далекої родички у спадщину дістався невеликий будиночок, який швидше нагадував сарайчик. От туди вона і надумала перевезти маму чоловіка.
Все частіше вона скаржилася чоловікові на те, що бабуся не так ходить, не так їсть, заважає, гостей через неї додому не приведеш.
Остап слухав і не розумів, до чого хилить дружина, поки Ярослава не почала прямо говорити про те, що літній жінці краще буде в селі, а вони будуть часто їздити до неї.
Остап спочатку навідріз відмовився, сказав, що не зможе так поступити з рідною матір’ю, але Ярослава знову підібрала потрібні слова щоб переконати чоловіка зробити так, як хоче вона.
Старенька вже давно здогадалася про те, що задумала невістка, тому коли почула новину про те, що тепер вона житиме на новому місці, спокійно сказала, що якщо треба, то вона готова.
Спочатку Остап приїжджав до матері щотижня, а потім його візити ставали все рідшими, все скаржився, що роботи у нього багато.
Після останньої поїздки до матері Остап вирішив поговорити з дружиною і забрати маму назад до себе.
Він побачив як мама постаріла за цей час, зрозумів, що там їй не комфортно.
Але Ярослава категорично відмовилася пояснивши, що така правда життя – люди старіють, і свекруха не виняток.
В кінці місяця Остап не зміг поїхати до мами, мав зробити важливий квартальний звіт, а потім ще закрутився по роботі і знову не зміг відвідати маму.
Поки йому не зателефонували чужі люди і не повідомили, що мами не стало.
Всю дорогу в село Остап плакав як в дитинстві.
Він щиро каявся в тому, що послухав дружину і так недобре поступив з найріднішою людиною у світі.
Після похорону, він вирішив, що з Ярославою їм більше не по дорозі.
Він розлучився, з’їхав від неї і зняв собі невелику кімнату.
Тепер щовечора він знаходив час для того, щоб поїхати на місце спочинку мами і поговорити з нею, але вже було занадто пізно…
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
