В цю суботу я зробила таке, що сама від себе не сподівалася. Донька прийшла до нас з внуками, як зазвичай, просиділа до вечора, а далі стала збиратися додому, і чекати на сумки, які я їй з продуктами завжди пакую.

А я цього разу нічого не дала, навіть цибульки зеленої, віднесу краще на базар і продам!

Ви не думайте, я зовсім не жадібна, просто мене все це вже дуже дістало.

Ми з чоловіком вже не молоді, мені 66 років, чоловікові 68. Але без роботи сидіти ми не можемо.

Я вже на пенсії, а чоловік ще працює, ходить нічним сторожем в один магазин.

Але основне заняття у нас – це господарка! Ми з чоловіком працюємо зранку до вечора, бо вважаємо, що так і треба.

Живемо ми в приміському селі, у приватному будинку, маємо город, 20 сотих. Там ми вирощуємо абсолютно все – від цибулі до картоплі. Так що цілий рік ми нічого з овочів не купуємо, все маємо своє.

Город свій ми дуже любимо, то – наше життя, хоча він і забирає у нас багато сил.

А от наша донька Марина на городі працювати не любить, і нас картає, що ми своє здоров’я не бережемо, а так важко працюємо.

– Зараз такий час, що все на ринку можна купити за копійки, от ваша картопля по 6 гривень восени була, – каже нам Марина. – А ви з батьком наробитеся, і потім на ліки більше витратите.

Ми її картання не слухаємо, робимо свою справу.

Але попри всі нарікання, Марина приїжджає до нас з дітьми кожні вихідні, полежить на сонечку, каву поп’є, а вечором ми збираємо їй повні сумки домашніх продуктів, і вона додому їде.

Останнім часом я щось трохи прихворіла, і просила, щоб Марина приїхала картоплю підгорнути. Так то ми її ніколи не заставляємо щось робити, але тут така справа, що я не можу, а картопля чекати не буде, переросте і все.

Але Марина категорично заявила, що допомагати нам не буде із принципу, мовляв, скільки часу вона нам торочить, щоб ми той город в спокою залишили.

Я попросила сусідку, щоб вона допомогла, заплатила їй за це гроші.

До суботи мені вже легше стало. Марина приїхала з дітьми як завжди. Весь день нічого не робила, а коли зібралася їхати додому, була дуже здивована, що я нічого їй не даю.

А я теж тепер категоричною буду – не хочеш працювати, то й не отримаєш нічого! Піди на базар і купи все: картопля молода по 65 гривень, морква по 60, цибуля зелена чи маленький пучок кропу – і ті 10 гривень. От і рахуй, донечко!

Марина так образилася, що вже кілька днів навіть мені не телефонує.

А я вважаю, що зробила все правильно! Ну хіба не так?

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.