fbpx
Життєві історії
Останнім часом я постійно прошу свою доньку, щоб вона не приходила до мене після роботи. Щодня вона спішить до мене ввечері, готує мені, щось там прибирає, а потім біжить додому, бо у неї там багато роботи і сім’я. Не хочу, щоб вони до мене ходили з зятем

Я щиро хочу зрозуміти, як мені зараз краще поговорити зі своїми найріднішими людьми, щоб у нас не було ніяких непорозумінь і щоб моя рідна донька не образилася на мене.

Я взагалі ніколи не скаржуся, не прошу, щоб рідні приділяли мені багато уваги – живу собі потихеньку, поки маю сили. Давно вже вийшла на пенсію, я дуже чекала цей час, люблю тишу, відпочинок, навіть запросити до себе додому якусь подружку. Мені подобається такий собі спокій, коли я можу насолоджуватися життям.

Зараз я сама собі господиня, адже живу одна, коли хочу – тоді і встану. Захочу погуляти в парку – вийду, немає настрою, або хочеться посидіти вдома – з книжкою посиджу, або вишиваю щось собі, або подивлюся улюблену передачу якусь по телевізору.

Я радію самотності, мені подобається таке життя. Я з тих людей, які люблять спокій та тишу.

Я хочу розповісти про все в деталях, адже багато людей можуть мене зрозуміли, а моя рідна дочка – ні. Антоніна хоче, щоб все було на її лад, а якщо я відмовляюся від її візитів та допомоги, то ображається.

Я не сумую сама і якщо мені треба, йду в театр, і в парк. Навіть в магазини люблю ходити одна. Дочка ж вважає, що в компанії веселіше, є з ким порадитися, поспілкуватися, обговорити останні події.

Антоніна спішить після роботи до мене мало не щодня, втомлена, в сумці несе з собою продукти на вечерю. Ось і сидить, постійно одне і те саме запитує, а сама на годинник поглядає – треба додому бігти, адже у неї там і своїх справ вистачає. Час мій і свій витрачає! Кажу, треба буде якась допомога – сама покличу, образиться, дверима стукне і йде собі. Чоловікові своєму скаже, що я сказала, щоб вона йшла додому.

Увечері приходить зять і запитує: “Що вам допомогти?” Нічого не потрібно мені робити, і дійсно все добре у мене. На наступний день онука до мене приводять: “Бабусю йди, розважай, поспілкуйся з нею, а то сидить там цілими днями”. Ось він сидить зі мною, в телефон грається, а я телевізор дивлюся. Нагодую свого онука пиріжками, цукерок в кишені покладу. Хороший у мене онук. Каже: “В кіно давай тебе зводжу”. Мені з комп’ютером допоміг розібратися. Тепер я вмію і фільм гарний знайти і серіал, якщо хочу щось вдома подивитися.

Дочка каже, що я завжди незадоволена ні нею, ні її чоловіком, ні своїм онуком. Але ж це не так, я зовсім такого нічого не маю на думці, я дуже люблю своїх рідних. Я намагаюся бути привітною зі своїми рідними, годинами уважно слухала все, що мені не цікаво зовсім, що вона розповідала: хто що на роботі говорить, де капуста дешевше. Аби донька не ображалася на мене, бо вона мене по-іншому не зрозуміє.

Піде додому – зітхну з полегшенням, навіть кіт йде під диван, коли донька прибирає в кухні все на свій лад. Потім знову все переставлю, як мені зручно, як я звикла, витрачу цілу годину після її “допомоги”.

Як мені поговорити зі своїми дітьми, щоб вони зрозуміли і не ображалися на мене? Щоб зрозуміли, що мені зараз їх така допомога ще не потрібна. Я ще не така старенька, щоб мене доглядали. Мені шкода їхнього часу.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page