fbpx

Останнім часом я помітила, що з чоловіком щось відбувається – приходить додому пізно, мовчить весь час, часто кудись їздить і приносить додому значно менше грошей. – Андрію, нам треба поговорити. Що ти від мене приховуєш? – не втрималася я і стала прямо питати чоловіка, що відбувається. А він мовчить, дивиться на мене, і не знає, що сказати. А в мене в цей час в голові безліч думок, і далеко не найкращих

– Андрію, нам треба поговорити. Що ти від мене приховуєш? – не втрималася я і стала прямо питати чоловіка, що відбувається.

А він мовчить, дивиться на мене, і не знає, що сказати. А в мене в цей час в голові безліч думок, і далеко не найкращих.

Справа в тому, що останнім часом я помітила, що з чоловіком щось відбувається – приходить додому пізно, мовчить весь час, часто кудись їздить і приносить додому значно менше грошей.

Ми з чоловіком познайомилися на роботі. Він був найкрасивішим чоловіком на фірмі, усі дівчата мріяли про те, щоб він звернув на них увагу, а він вибрав мене.

Я ж намагалася завжди триматися осторонь усіх, бо не хотіла, щоб усі дізналися, що я – донька генерального директора. Мені було важливо самій зробити кар’єру, і досягти чогось без допомоги мого впливового тата.

Тому коли ми почали зустрічатися, і Андрій дізнався хто я, він сказав, що сам заробить на квартиру і тоді ми одружимся. Тому ми зустрічалися майже 4 роки, і лише потім одружилися.

Мій батько радів, що у нього такий хороший зять, старання Андрія він оцінив. А з часом взяв його своїм заступником, але не через те, що він зять, а через його професійні якості, які він дуже цінував.

А тут, Андрій став пропадати, і я не могла зрозуміти, що відбувається. Першою думкою було те, що у чоловіка з’явилася інша жінка, інакше як пояснити його постійну відсутність.

Тому я наважилася поговорити з чоловіком. Подумала, що навіть якщо у Андрія і є хтось, то так тому і бути, доведеться мені його відпустити, адже жити з нелюбимою людиною просто нестерпно.

Андрій наче зрадів, коли я сказала, що нам треба поговорити. Він попросив мене присісти і став розповідати.

– Зоряно, я не той, за кого себе видаю, і якщо я розповім тобі про себе правду, то не знаю, чи ти захочеш зі мною жити? – сказав Андрій, а я аж обімліла, бо в цей час в голові у мене пронеслося безліч думок. Та я вирішила – будь що буде.

Але коли Андрій почав говорити, то мені наче камінь з плеч упав. Виявляється, що Андрій сирота, виховала його одна бездітна родичка, тітка Анна. І зараз ця жінка захворіла і потребує допомоги.

– А чому ж ти мені швидше не розповів? – питаю.

– Бо я боявся, що ти мене розлюбиш…

– Розлюблю? За що?

– За те, що я бідний… А ти он яка, багата…

– Смішний ти. Я тебе люблю, а інше мені байдуже.

Я обійняла свого чоловіка і запропонувала йому разом поїхати до його тітки в лікарню. Разом ми її виходили, а потім я сама запропонувала забрати бабусю до нас. Адже ця людина не відмовилася від дитини, інакше Андрію світив би дитячий будинок.

– Яка ж ти у мене чудова, – обійняв мене Андрій.

– Це мені з тобою дуже пощастило, – кажу. – Адже гроші – не головне, головне – мати добру душу.

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page