Моя молодша сестра як тільки вийшла заміж, відразу виїхала в іншу область. А я залишилася в селі, неподалік від наших батьків, бо моїм чоловіком став хлопець з сусіднього двору. Так ми прожили вже майже 30 років, Люба додому майже не приїжджала, а все повністю було на мені.

Батьки мої тримали корову, тому все літо ми займалися сінокосом, а ще у нас були кролики, кури, свиня, завжди великий город. Одним словом, щоб в селі добре жити, треба багато робити.

Ми то звикли до такого режиму, а от Люба і її чоловік, які прожили все життя у великому місті, зовсім ні. Приїхали вони до нас жити ще в березні, тоді сніг ледь зійшов, тому багато роботи не було. Та як тільки потеплішало, то справ з’явилося безліч, от тільки сестра з чоловіком їх наче не помічали.

Нашим батькам вже під вісімдесят, тому майже всю роботу по господарству робить мій чоловік, а я допомагаю. Ми думали, що як сестра приїде, то буде підмога, проте до роботи наші гості як не бралися, так і не беруться.

Мама їх захищає, мовляв, як Люба до корови піде, якщо вона ніколи її і не бачила, а її чоловік косу в руках ніколи не тримав, то як він буде сіно косити? А мені здається, що їм просто так вигідно – жити зараз у мами на всьому готовому, бо хто хоче, той навчиться будь-якої роботи. Вони навіть картоплю не допомогли нам ні копати, ні збирати – а тут то вже що складного.

Але останнім часом сестра почала говорити, що вони планують додому повертатися, і що поки вона ще тут, було б добре оформити спадщину, оскільки вона претендує на половину будинку.

А я проти, щоб їй дісталася така ж частка, як мені. Я тридцять років важко працювала, догоджаючи батькам, і мій чоловік теж. То ж мені здається, що справедливо буде так – хто доглядає батьків, тому і будинок дістається.

Мама зараз перепише будинок на нас обох, і потім я ще буду мати проблеми з сестрою. Але біля батьків в старості залишаюся ж всеодно я. Не знаю, як переконати маму, щоб вона вчинила мудро.

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.