Після 27-ми років шлюбу ми з чоловіком розійшлися.
Розлучення було дуже болючим для мене, адже чоловік пішов до іншої жінки, відразу створив сім’ю, у них народилася дитина, а я залишилася одна.
У нас з чоловіком двоє спільних дітей, але вони вже дорослі і давно поїхали з дому.
Сину 23 роки, доньці 26, вони живуть за кордоном і додому не збираються повертатися.
А чоловік в 50 років знайшов собі іншу жінку. Вони разом працюють на роботі, але у них різниця у віці 15 років.
Тим не менше, між ними закрутився роман, який згодом переріс у серйозні стосунки.
Чоловік сам мені у всьому зізнався. Подякував за 30 років спільного життя, за дітей, за турботу, але пояснив, що мене більше не любить, а її любить.
А що я могла зробити, коли тобі у вічі кажуть, що тебе не люблять і ти більше не потрібна?
Я відпустила чоловіка, ми офіційно розлучилися, він одружився з тією жінкою, у них народився син.
Важко сказати, як я прожила ці півтора роки. Добре, що діти підтримали, дочка кілька разів забирала мене до себе в Німеччину, щоб я трохи відволіклася.
Я його дуже люблю досі. Сумую, не знаю, як без нього жити. Для мене він дуже рідна людина.
Я не можу просто так викреслити 30 найкращих років нашого життя.
А він зміг, тому що зрадив, тому що залишив мене одну.
Я не знаю, як почати життя з чистого аркуша в 52 роки і чи взагалі це можливо.
Але останнім часом почали коїтися дивні речі.
Мій колишній чоловік став часто мені телефонувати, ми можемо по пів години сидіти з ним на телефоні.
А в неділю він приходить до мене на вареники.
Офіційна причина його дзвінків і візитів – це запитати як справи у наших дітей.
Але мені чомусь здається, що справа не лише в цьому.
Може, він хоче повернутися до мене, інакше, навіщо йому приходити до мене щонеділі і пів дня бути зі мною?
Чи я все придумала, і нічого такого немає?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
