Останнім часом мій чоловік ходить сумний, і думає, чи правильно він вчинив, коли відмовився матері допомагати. Я його в якійсь мірі розумію, адже мова йде про маму, але свекруха моя сама винна, бо не змогла оцінити того, що ми для неї робили.
У моєї свекрухи двоє дітей: син і донька. Жила вона сама останні роки, бо і мій чоловік, і його сестра, відколи створили власні сім’ї, то жили окремо.
Мама сама давала у всьому собі раду, тому діти просто час від часу їй телефонували, щоб спитати як справи, чи заїжджали в гості на свята.
Все змінилося тоді, коли мама раптово захворіла і злягла. Треба було комусь забрати її до себе і виходити. Зовиця відразу заявила, що в неї немає місця, тому забрати маму до себе вона не може. Довелося свекруху нам до себе забирати.
Вона дуже потребувала догляду. Доглядальницю оплатити ми не могли. Мій чоловік пропонував сестрі поділити ці витрати, але та сказала, що не може допомогти, бо виплачує кредит за квартиру.
Свекруху ми забрали до себе, під нашим турботливим доглядом вона швидко пішла на поправку. А потім мама сама запропонувала нам, що хоче залишитися жити у нас. А свою квартиру вона здаватиме квартирантам, і отримуватиме з того прибуток, який вкладатиме у наш сімейний бюджет.
Ми погодилися, і навіть не через гроші. Просто за цей час ми вже звикли до мами. До того ж, вона обіцяла доглянути наших дітей. Вони хоч підросли, але все ж таки краще, коли вдома є дорослий. У квартирі місця на всіх вистачало, можна було спокійно жити.
І невідомо скільки б це продовжилося, якби мій чоловік випадково не почув як мати заспокоювала його сестру, обіцяючи продати свою житлоплощу і допомогти зовиці погасити кредит.
Чоловік був просто обурений. Виходить, що коли мама захворіла, то сестра і пальцем не поворухнула, щоб допомогти матері. А зараз мати для доньки хоче стільки всього зробити. Де справедливість? Адже ці гроші можна поділити між дітьми. Та й вже, як на то пішло – ми маму доглядаємо, отже і спадщина має бути наша.
Мій чоловік висловив усе матері. Та не заперечила, що були в неї такі наміри, адже вона має де жити, а квартира простоює тим часом.
– Зрозумій, синку, я мушу дитині своїй допомогти, – стала виправдовуватися свекруха. – І взагалі, чоловік сам повинен досягати всього. А ось дочці треба допомагати.
Мамині слова ще більше обурили мого чоловіка. Ще зі шкільних років йому потрібно було досягати самому усього. Без сторонньої допомоги поступити в університет. Потім сам знайшов гідну роботу, сам квартиру купив.
Батько, поки ще живий, допоміг зробити ремонт. Потім хотів купити сину машину, але мати тоді заявила, що доньці машина потрібніша. Вони організували для неї розкішне весілля.
Тепер на подяку за те, що ми з чоловіком її доглянули, вона хоче продати своє майно і віддати все дочці, а син нічого не отримає.
Чоловік зібрав речі матері та відвіз їх до сестри. Якщо вони з мамою такі близькі, то нехай вона тепер піклується про неї. Від грошей сестра не відмовляється, тож нехай і відповідальності теж не відмовляється. Нехай спробує, як це доглядати літню людину.
Може, мій чоловік і не зовсім правильно вчинив, але в нього дуже багато накопичилося образ. Інакше він не міг вчинити. Як він ще мав реагувати на цю ситуацію? Де ж справедливість?
Але коли вже зробив це, то тепер себе картає – а чи правильно він вчинив, адже це його мати.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
