Останнім часом мій чоловік ходить сам не свій. Бачу, що його щось турбує, та він мовчить, нічого не каже.
Я вже в здогадках почала губитися – може захворів, може на роботі проблеми, а може і іншу знайшов?
Ми з Олександром майже 30 років у шлюбі прожили, я з ним щаслива дуже, і можу з впевненістю сказати, що мені дістався найкращий в світі чоловік.
Починали ми з ним з нуля, нічого не мали, але разом ми доробилися і до квартири, і до машини.
Я не витримала якось і сама запитала чоловіка, що сталося.
Тоді він мені зізнався, що з мамою його біда, і треба комусь їхати в село, щоб її доглядати.
– Ти ж не погодишся, після всього, що вона тобі зробила, – сказав Олександр з сумом.
Я присіла. Раптом перед очима пролетіли події 30-річної давності. Мама Олександра була проти того, щоб я була її невісткою.
Та син її і не послухав, і ми без материнського благословення пішли в сільраду розписуватися.
Свекруха в цей день на город збиралася, і в чому була, в тому на розпис наш і заявилася. Але не для того, щоб нас привітати, а для того, щоб сцену влаштувати.
Їй це вдалося, свято було зіпсоване, як і настрій. Але нас в цей день таки розписали, і ми стали чоловіком та дружиною.
Свекруха де мене бачила, там лаяла, тому ми з чоловіком зібралися і поїхали з села. У мене в місті жила тітка, в якої була квартира, і ми до неї на перший час напросилися.
А потім стали заробляти, кожну копійку до купи складати, і за 10 років таки спромоглися купити собі власне житло.
Свекруха всі ці роки мене у себе не приймала, чоловік їздив до своєї матері один. Бо вона казала, що мене бачити не хоче.
Це було неприємно, але це аж ніяк не вплинуло на наші з чоловіком стосунки. У нас син дорослий, одружився недавно, так що я тепер теж свекруха.
Моя невістка мені дуже подобається, і навіть якби не подобалася, я б слова поганого не сказала, бо сама була на її місці.
Я дивилася на чоловіка, і не знала, що йому відповісти. Він досі працює, і отримує непогану зарплату, з якої ми і живемо, бо я не працюю зараз – втратила роботу ще рік тому.
До себе маму чоловіка ми не можемо взяти, бо у нас дві кімнати, і син з невісткою поки-що живуть з нами.
Інших дітей, крім Олександра, у свекрухи немає.
– Коли їдемо? – раптом запитала я чоловіка.
Він аж стрепенувся:
– Куди? – питає.
– Як куди? До мами! Сподіваюся, цього разу вона не стане мене виганяти! – посміхнулася я.
– Навіщо ти це робиш? – розгублено запитав чоловік, ще до кінця не вірячи в те, що я і справді готова поїхати в село і доглядати людину, яка причинила мені стільки горя.
– Тому що я люблю тебе! А це – твоя мама. А що було – того вже немає. Та й невістці нашій треба гарний приклад показати, – пожартувала я.
Я погодилася доглядати свекруху заради миру в родині, і ще тому, що саме так воно і має бути, бо людяність для мене завжди була на першому місці.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.