У мене троє дітей, і заради них я приїхала в Італію ще 15 років тому. Тоді мені було 40 років.
Мій чоловік не мав нічого проти, навпаки, радів, що у нас гроші скоро з’являться.
Я теж раділа, бо наче звільнилася від рутини. Справа в тому, що весь цей час ми жили разом із свекрухою, і мені часом дуже несолодко було в чужій хаті.
Та чоловік навіть думати не хотів про переїзд, він у своїх батьків єдиний син, у них будинок був непоганий, так що йому, на відміну від мене, змін не хотілося.
Мета заробити дітям на квартири чоловікові підійшла, і він мене відпустив.
За 15 років двох наших доньок я житлом забезпечила.
Завдяки тому, що я добре заробляла, ми змогли усім дітям весілля гарні зробити, щоб все як у людей було.
Тепер ще збираю гроші, щоб купити синові квартиру, бо вважаю, що скільки б дітей не було, але всім треба дати порівну.
Син поки-що свого житла не має, і живе разом з тещею. Тому мені дуже потрібно заробити на ще одну квартиру.
Але останнім часом чоловік на мене напосів, що досить тих заробітків, і пора додому вертатися, бо так і життя пройде в гонитві за грошима.
Я підозрюю, чому він так різко змінив свою думку. Справа в тому, що нещодавно не стало свекрухи, і я не приїхала на похорон.
Чоловік дуже любив свою маму, і йому було прикро, що я не знайшла можливості приїхати, щоб підтримати його. Каже, що йому перед людьми було соромно, мовляв, невістка не уважила його маму, в останню путь не провела.
Він так образився, що каже, якщо я не повертаюся, він зі мною розлучається.
А я йому кажу:
– Чому ж ти так не говорив, коли я тобі 15 років гроші висилала?
Мені прикро, я чесно збиралася приїхати, навіть вже бус замовила. Але в останній момент занедужала синьйора, яку я доглядала. Її діти просили мене залишитися, а якщо ні – то вони будуть змушені взяти на моє місце інше людину.
Втрачати добру роботу я не хотіла, у мене тут доволі непогана зарплата, аж 1300 євро (здебільшого я тисячу отримувала).
Мені дуже треба синові на квартиру гроші зібрати. Чому чоловік мене не розуміє? Це ж і його діти. То він, як глава сім’ї мав би думати про те, як дітей забезпечити.
А він перекинув все на мої плечі, ще й тепер мене винною хоче зробити, що я не правильно поступила.
А я діяла в інтересах наших дітей!
Невже я дійсно неправильно вчинила?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
