Так вийшло, що за одного і того ж хлопця, я виходила заміж двічі. З Тарасом ми дружили ще зі школи. Всі були впевнені, що прийде час – і ми обов’язково одружимося. Ми поступили в університет і на випускному курсі вирішили відгуляти весілля.

Останній тиждень пробігав в весільних клопотах і я зрозуміла, що з Тарасом ми не бачились вже кілька днів. То ж я купила тортик і вирішила піти до коханого, зробити йому, так би мовити, сюрприз. Я кілька  разів подзвонила в його квартиру, але двері мені ніхто не відкривав. Коли ж нарешті двері відчинилися, я ледь не впала – Тарас був не сам. За його плечима я побачила нашу спільну подругу.

Я не можу передати словами, що я тоді відчувала. Я відмінила весілля, до якого залишалося всього три дні. Тарас намагався врятувати ситуацію, просив пробачення, казав, що це для нього нічого не означає, але я йому не повірила. Ми повністю розійшлися. Зради я пробачити не могла, такий у мене характер.

Час минав, але біль від зради мене не відпускав. Я ловила себе на думці, що і досі кохаю Тараса. Але сам Тарас тим часом одружився з тією дівчиною, яка зруйнувала моє щастя. Я про них лише чула, що їхня пара дуже хотіла дітей, але на жаль, у них цього не виходило.

А ще через кілька років я зустріла Андрія. Він мені чимось дуже нагадував Тараса, якого я так і не змогла забути. Ми прозустрічалися рік і вже почали думати про весілля, але Андрій захворів. І щоб не зв’язувати мене своєю хворобою, сам запропонував розійтися. Я знову залишилася одна.

Якось, я випадково дізналася, що сімейні відносини Тараса також дали тріщину. Його дружина йому зрадила і він про це дізнався. В результаті, сім’я розпалася. Тарас сам подав на розлучення. Він жив один і нікого собі не шукав. Я теж жила одна без особливих надій налагодити своє особисте життя.

Але одного разу доля нам подарувала випадкову зустріч – ми зустрілися на весіллі, як виявилося, у наших спільних знайомих. І хоч пройшло майже десять років, наші почуття спалахнули з новою силою. Весь вечір ми провели разом. Ми дивилися на щасливих закоханих і розуміли, скільки років ми втратили. Адже ми створені один для одного, Тарас був для мене рідною душею.

Цього разу ми вирішили не гаяти більше ні хвилини. Через три місяці ми одружилися, зараз у нас є маленька донечка, яку ми любимо понад усе на світі. У нас чудова, міцна сім’я. Про минуле ми не згадуємо. Часом потрібно багато чого пережити, щоб зрозуміти, хто насправді тобі потрібен.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.