fbpx
Життєві історії
Останній раз, коли я приїхала до мами в село, вона вже повільно ходила, щодня просила, щоб я ще трохи побула з нею. Мамі вже за 80 і я розуміла, що рано чи пізно мені доведеться забрати її до себе

В нашому житті є дуже багато речей, які змінюють наше життя, і стаються вони, здебільшого, несподівано. Так було і в мене. Я вже чимало років живу сама в місті. Моя мама залишилася в селі. Усе було добре в нашій родині, поки вони жили з татом разом. А потім його не стало. Мама не змогла залишитися одна, вона дуже змінилася, стала, як мала дитина.

Вчергове, коли я приїхала її провідати, то дуже добре зрозуміла, що далі її саму не можна залишати тут. Вона була, дійсно, наче дитина мала. Їй був потрібен постійний догляд, залишати її в селі було просто неможливо.

Вона не хотіла самотності, хвилювалася, що я знову поїду в місто додому і залишу її одну, щоразу просила, щоб я хоч на один день залишилася ще в неї. Тому для себе я добре вирішила – я забираю неньку до себе в місто назавжди.

Ненька моя спакувала у свій єдиний клунок власну подушку і нову постіль, яку я їй ще давно подарувала, вона її чомусь берегла. Я не заперечувала. Хай бере, що вважає за потрібне. Можливо, це – її улюблені речі. А можливо, звичка – спати на своїх речах. Адже за все життя мама нікуди з села далеко не їздила, лише в місто по справах і то з татом вдвох.

Вона жила тихим життям. Їй вже за 80 років. Вона дуже тихенько та спокійно ходить. Коли переступає через невеликий поріг, то тримається за одвірок. Ще сумує за своїм селом, хатиною, адже там залишилося все її життя, але коли я сідаю поряд з нею – мама стає радіснішою і говіркою.

А ще матуся любить тишу. Часто любить в своїй кімнаті і читає молитви.

Майже два тижні мама живу в мене, трохи звикла, їй добре зі мною. Вона цілком довірилася мені в усьому і щиро раділа, як дитина мала, коли я після роботи поверталася додому – бігла до мене на зустріч щоразу. Я гладила рукою її сиву маленьку голову і ми разом йшли в кухню готувати вечерю.

Відтоді, як у мене стала жити ненька, моє життя також стало змістовнішим і в ньому наче стало більше світла, тепла та добра, я щоразу після роботи спішу додому, знаю, що мене там чекають завжди.

Я догадуюся, що тут не обійшлося без материних молитов, без її щирої віри в добро та любов.

Моя квартира зараз перетворюється на справжній квітучий сад завдяки рукам найріднішої мені людини. Скрізь панував затишок та спокій, що виколихувала у власній душі моя мама. Я зараз дуже щаслива поруч з нею, як дитина мала, згадую дитинство і так тепло стає на душі. Сподіваюся, що мама зі мною щаслива також.

Низький уклін тобі, моя дорога матусю, я так хочу щоб ти ще довго була зі мною, ціную кожен день, коли ти поряд.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page