fbpx
Життєві історії
Останніх років десять Галина жила сама у своєму величезному будинку, чоловіка не стало, а Андрій так і не повернувся з Канади. Там одружився і залишився. Маму зрідка тішив телефонними дзвінками. Тому Галина покликала колишню невістку і віддала їй заповіт

Ввечері Оксана пішла в магазин купити хліба. Продавщиця, яка в селі знала всі плітки, запитала її, чи не чула вона, що сталося у старої Ленички.

При згадці про Леничку Оксана аж здригнулася. Вона вже багато років воліє не згадувати цю жінку. Адже саме вона зіпсувала їй життя і зробила її нещасною.

Оксана сама не знає чому, але вона вирішила перепитати, що та має на увазі. Продавщиця пояснила, що Галина Ленич, яку в селі всі кликали Леничка, вже більше, ніж тиждень не заходить в магазин, а люди, які живуть біля неї, казали, що вечором у неї в хаті світло не світиться.

Від магазину до хати старої Ленички треба було йти з пів години. Слова продавчині не давали спокою Оксані і вона чомусь вирішила просто піти і подивитися, що там сталося.

По дорозі Оксана згадувала події двадцятирічної давності. Тоді вона, сирота, ледве все пережила. Спочатку зустрічі з Андрієм були таємними, а коли Андрій сказав мамі, що хоче одружуватися з Оксаною, та сказала, що не бути цьому ніколи, бо бідна невістка йому не пара.

Галину Ленич в селі знали всі, її чоловік багато років був головою сільської ради. Поважна родина, з якою всі рахувалися, а Галину люди відверто побоювалися, бо могла сказати, як відрізати.

Рішення Галини обговоренню не підлягало – Оксану вона не прийме. Щоб уникнути зайвого поголосу в селі, Галина вирішила відправити сина в Канаду, у неї там вже багато років жив рідний дядько. Андрій послухав маму, а через кілька місяців Оксана народила дівчинку.

Вже 20 років минуло. Донька виросла і поїхала вчитися в місто, а Оксана, яка так заміж і не вийшла, продовжувала самотньо жити в хаті, що залишилася їй від бабусі. Працювала в селі на пошті, то ж назбирати грошей на новий будинок, чи, принаймі, відремонтувати цей, вона не мала змоги. Та й доньці, нічого, крім вроди, дати не могла.

Андрій про існування доньки, швидше за все, не знав, а Галина її ніколи і не бачила, бо не сприймала її, як рідну онуку. Часом у них не було що їсти, але Оксана навіть не думала йти просити допомоги у багатих бабусі і дідуся.

Останніх років десять Галина жила сама у своєму величезному будинку, чоловіка не стало, а Андрій так і не повернувся з Канади. Там одружився і залишився. Маму зрідка тішив телефонними дзвінками.

На подвір’ї у Ленички було тихо. В будинку ніде не світилося. Оксана несміливо постукала в вікно, але ніхто не відповів. Вона підійшла до дверей, вони виявилися відчиненими. Оксана спіймала себе на думці, що вона вперше заходить в хату Андрія. Було неприємно, але щось їй підказувало, що саме зараз їй треба бути тут.

І вона не помилилася. Галина важко занедужала і навіть не могла піднятися з ліжка. Оксана виходжувала жінку більше тижня. Крім неї, це було зробити нікому. Та й сама Оксана почувалася дуже самотньою в цьому світі. Галині вона давно все пробачила, бо життя навчило її бути сильною.

Після цього Галина запросила Оксану до себе в гості, разом з онучкою. А за столом вручила конверт з паперами. То був заповіт, все своє майно вона захотіла віддати внучці, яку багато років тому вона позбавила всього. Чи то боялася самотньої старості, чи то і справді на неї прийшло прозріння…

Спеціально для ukrainians.today.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page