fbpx
Життєві історії
Останні три роки у нас з чоловіком дуже зіпсувалися відносини: він весь час намагався бути поза домом, навіть відпустку не хотів проводити разом. Виявилося, у нього є інша жінка. Як би мені не було прикро, я зібрала чоловікові валізи і вигнала його. У глибині душі я розлучницю навіть розуміла – самій колись довелося бути на її місці

Нещодавно від мене пішов чоловік, а якщо точніше – я сама його вигнала. Я вважаю так: зрадив – нам більше разом не по дорозі. Я сама не свята, у своєму житті я сама була розлучницею. Багато що пережила в своєму сімейному житті, а тому і зробила хороший висновок: не треба церемонитися з розлученнями, таємними зустрічами і іншим. Навіщо все відкладати в довгий ящик? Розлучила – забирай, якщо чоловік налаштований піти з сім’ї!

Не потрібно зважати на всі ці старі моралі радянських тіток, не звертати уваги на плітки, бути сміливішим. Ніхто зараз з дружин не біжить до профкому на роботу, щоб поскаржитися на свого неблаговірного, світ зараз інший! За матеріалами.

В кінці 90-х, я, будучи ще молодою і красивою дівчиною, закохалася в бізнесмена. Він був одружений, у нього вже була семирічна дочка, сам він мене на 10 років старший. Мене той факт, що він одружений, дуже сильно непокоїв, тим більше я чула про його дружину – дуже владна жінка.

Ми з цим чоловіком таємно зустрічалися, мені без нього було дуже погано, йому без мене теж. Подружки все мене відмовляли від зустрічей з ним: «Ти подумала, що ти робиш? Пошкодувала б його сім’ю, адже дитина там росте». Я все розуміла – там дочка, але не могла нічого з собою зробити.

Мій улюблений метався від мене до сім’ї, і так цілих два роки. Не знаю хто саме, але знайшовся «доброзичливець», який настукав дружині про наші відносини. Я тоді вчилася, жила в гуртожитку, ось а до мене і приїхала, коли я в кімнаті була одна. Прийшла вся така дама виряджена, дорогими парфумами пахне.

Подивилася на мене так презирливо і каже: «Не бійся, я тебе не чіпатиму. Просто хотіла подивитися, до кого мій чоловік все бігає, відчувала, що хтось у нього є! Виганяла його з дому, а він весь час повертався, клявся, що у нього нікого немає. Ну я все ж тебе знайшла! Можеш забирати мого чоловіка, запросто, прямо сьогодні! Я не користуюся товаром, який був у вжитку. Ми з донькою і без нього проживемо, а платити аліменти він обов’язково буде».

Вже на наступний день мій коханий забрав мене на знімну квартиру. Його колишня дружина постаралася – мало того, що весь бізнес у нього забрала, так ще й на аліменти подала, а ми розписалися. Пішов мій чоловік простим роботягою на завод. Правда, потім вивчився, зараз вже став великим начальником, у нас квартира, машина. Але справа не в цьому, я спочатку його не через гроші полюбила.

Народилися у нас двоє дітей. Чи ходив мій чоловік наліво? Я не знаю, не ловила. Але останні три роки у нас дуже зіпсувалися з ним відносини: весь час намагався бути поза домом, навіть відпустку не хотів проводити разом. Дійшло до того, що ми з ним жили, як брат з сестрою. Так і є – я дізналася, що у нього давня любов, причому з моєї самотньою подругою. Добре шифрувалися!

Як би мені не було погано, я зібрала чоловікові валізи і вигнала. Він пішов, але через два дні повернувся, мовляв, прости, так – все раніше було, але вже порвав! А мені навіть з ним в одній кімнаті перебувати не хочеться! Я пішла до розлучниці, вона вся в риданнях, вибачення у мене просить. Каже: «Як я можу розбити сім’ю, у вас дітки!».

А я кажу: «А всі три роки тобі було байдуже на діток? Я зібрала чоловікові валізу, він до тебе прийшов, ось – і квартира у тебе велика, чого ж таки не дала притулок?». Вона щось белькоче про мораль, про погану карму, про плітки, про те, що все неправильно, не по-людськи. Вона готова відмовитися від любові заради збереження нашої сім’ї!

Але я вирішила довести справу до кінця. Поїхала додому, викликала таксі, забрала валізи чоловіка і відвезла назад до коханки. Поставила сумки їй в коридорі і кажу їй: «Забирай геть і не ганяй мужика туди-сюди, раз он скільки справ вже натворили! Я відпускаю».

У глибині душі я розлучницю навіть розуміла – самій колись довелося бути на її місці. Чесно кажучи, місяць потім моя подушка була мокрою, але вже себе переборола. Звичайно ж, я ще сподіваюся на своє щастя, мені тільки сорок з маленьким хвостиком.

Я не виключаю, що мій майбутній обранець теж буде одружений, і мені доведеться теж його забрати з сім’ї. Життя, знаєте, дуже непередбачуване, ніколи не можна наперед зарікатися.

Фото ілюстративне – lady.tut.by.

facebook