fbpx
Життєві історії
Останні пів року моя мама благає мене забрати її з села до нас, в столицю. Їй 62 роки. Я довго мовчу. А потім кажу мамі, що я тут живу дуже бідно, ледь на хліб вистачає. Потім кладу телефон. Лягаю, але всю ніч не сплю. Завтра вона знову зателефонує, а я не знаю, що їй сказати. Мене можуть зрозуміти лише мої сусіди в селі, бо вони добре знають мою маму

– Як з мамою поговорю останнім часом по телефону, відчуваю себе винуватою, настрій зовсім пропадає у мене. Останні пів року вона благає мене забрати її до нас, в столицю. Плаче, скаржиться, що пенсія маленька у неї , що ми з Маринкою далеко від неї, що вона одна, а останнім часом щось недобре себе почуває. Я кажу їй – мамо, ну подумай сама, куди я тебе візьму? Самі тут поневіряється по чужих кутках, інколи тиждень лише хліб жую і водою запиваю.

Після розлучення з чоловіком Зоряна живе з десятирічною донькою Маринкою в орендованій однокімнатній квартирі, працює адміністратором в невеликому спортивному клубі поруч з будинком, отримує дуже маленькі аліменти, які колишній чоловік недавно ще зменшив зважаючи на народження у нього дитини в новому шлюбі.

– М’яко кажучи, не шикуємо, а економимо на всьому, навіть на продуктах, – розповідає Зоряна про своє життя. – Добре ще, що ми з донькою їмо мало. У подруги он син-підліток, я подивилася, скільки він їсть, йому подружка готує, наче дорослому чоловікові.

М’ясо, фрукти та ягоди Зоряна купує лише своїй доньці, речі намагається носити акуратно, стежить за акціями і розпродажами – загалом, живе так, як багато простих скромних та економних людей. Головне – мати добре самопочуття і не впадати у відчай, вважає вона. Якщо хоч на хвилинку зневіришся, засумніваєшся, або захандриш, почнеш шкодувати себе – впадеш на дно, та так, що можеш вже не виплисти звідти.

Мама Зоряни, Катерина Григорівна, живе в невеликому селі далеко від міста.

– Їй 62 роки, за столичними мірками, це ще зовсім не стара жінка, але тільки спробуй їй про це сказати! – зітхає Зоряна. – Для неї це образа дуже велика. Як це «не стара»? У неї імідж літньої і нещасної людини, особливо в останні роки. А вже гірше ніж їй нікому на цілому світі немає. Дзвонить мені в серпні, я говорю, мамо, щось недобре себе почуваю, я не можу розмовляти. А вона – ой, та що там ти, ось мені зараз так недобре, що й сказати важко. І спина у мене, тому що я ще молода вже давно, всю себе тобі все життя присвячувала.

Катерина Григорівна давним-давно вже не працює. Особливих захоплень у неї немає, подруг теж небагато в селі, з нею спілкуватися люди не дуже хочуть, набридло слухати, як вона жаліється на життя. Дні вона коротає за переглядом телепередач та серіалів. Все погано, а буде ще гірше.

– Та будь у мене тут власна трикімнатна квартира у власності, я б ще добре подумала, чи брати до себе маму, – зітхає Зоряна. – Людина вона дуже непроста, і легко з нею не буде мені ніколи це точно.

Там в селі у мами Зоряни досить таки непоганий будинок. Мама пропонує її продати, але про це Зоряна і чути не хоче. На гроші від продажу цієї хати не купиш зовсім нічого в столиці. До того ж зараз в цьому будинку зараз усі вони прописані. Якщо квартири не буде, всі вони виявляться без даху над головою.

– Так хоч повернутися туди можна буде, в самому крайньому випадку! – міркує Зоряна. – Ні, будинок в селі цей продавати не можна.

Здавати в оренду мамине житло, щоб зняти мамі щось в столиці, теж не вийде, адже за хату ту ніхто більше тисячі гривень і не дасть.

– Мамо, ну ти сама добре подумай – куди ти до мене приїдеш? – пояснює Зоряна. – У нас місця зовсім немає, однокімнатна квартира ця зовсім маленька, розумієш? Двокімнатну зараз я не потягну, тим більше в нашому районі. А міняти район ми не можемо – донька тут в школу ходить.

– Так я і на кухні поживу! – умовляє мама. – Диван мені поставимо. Або розкладачку.

Але житло – це далеко не вся проблема. Мамі потрібно медобслуговування, харчування. Пенсії, вона каже, не вистачає, але в столиці тим більше її вистачати не буде.

А прийняти до себе на шию ще й маму Зоряна зараз не може.

– Так скажи їй твердо – мамо, не вигадуй, сиди у себе! – радить Зоряні подруга. – Нічого їй тут робити, буде тільки проблеми створювати. Тобі їх і так мало? Їй 62 роки, до старості ще років двадцять. Так їй і скажи. Тобі треба дочку піднімати на ноги, вчити, всі ресурси зараз повинні бути спрямовані на це. І скарги ці по телефону відразу обривай: «Ой, у мене на кухні щось підгоріло, поспішаю, бувай-бувай!» – і все.

Як вважаєте, хороша дочка повинна в такій ситуації щось придумати і забрати матір до себе? Зоряна інколи цілу ніч не спить після розмови з мамою, плаче і не знає, як їй правильно вчинити.

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне – superomsk.

facebook