fbpx

Останні кілька років я працювала в Римі, доглядала одну синьйору, працювала у них років 8, і вже стала членом їхньої сім’ї. Ми жили в багатоповерхівці, і я добре знала усіх сусідів, з якими у мене також склалися чудові стосунки. Поряд з нами жила одна сім’я. Я дуже засмутилася, коли дізналася про невиліковну хворобу синьйори Ребеки. Вона згасала на очах, і за місяць її не стало. Одного разу її чоловік, Андреа, зустрів мене в коридорі, і запросив зайти при нагоді до нього в гості. Він був дуже пригнічений, тому в неділю, коли у мене законний вихідний, я пішла до нього в гості

Я вийшла заміж за італійця, і зараз моє життя схоже на казку. Іноді, я і сама не вірю в те, що все це відбувається зі мною. Круто змінилося моє життя в 55 років, а до того я жила як всі – у мене був чоловік і двоє дітей, а ще – купа обов’язків, з якими я заледве справлялася.

Заміж я вийшла рано, в 19 років вже стала мамою. Моїм чоловіком став хлопець з нашого села, Мирослав, який був старшим за мене на 6 років.

Всі пророкували нам щасливе сімейне життя, але крім двох дітей ми з Мирославом за 20 років сімейного життя так нічого і не нажили.

Якщо мене це непокоїло, і я ночами не могла спати, бо все думала – що ми зможемо дати нашим дітям, то мого чоловіка все влаштовувало, він був впевнений, що ми живемо добре.

А потім сталося найгірше – мало того, що мій чоловік зовсім не заробляв грошей, так він ще й став дуже сильно пити. Додому він сам рідко приходив, як правило, його приводили чужі люди.

Я бачила, як соромно моїм дітям за поведінку батька, адже дівчата підростали, їм заміж треба виходити, а в селі погана слава дуже швидко прикріплюється, і потім дуже важко від неї відмитися.

Доньки мої після школи поїхали в місто вчитися, та там і залишилися. А я подивилася на свого чоловіка-п’яницю і зрозуміла, що мені теж треба щось змінювати в своєму житті.

Перше, що я зробила – це розлучилася з чоловіком. Я залишила йому нашу стару хату, і сказала, що тепер він хай живе як хоче, а я подбаю і про себе, і про наших дітей.

Після цього я зібрала свої скромні пожитки, і поїхала на заробітки в Італію. Я людина працьовита і відповідальна, не боюся ніякої роботи, тому в Італії я стала заробляти по 1200-1300 євро в місяць, оскільки йшла на такі роботи, де інші заробітчанки відмовлялися.

А я погоджувалася доглядати лежачих літніх людей, аби лише платили побільше, щоб я могла швидше відкласти необхідну суму на покупку житла.

Спочатку я купила квартиру старшій доньці, а потім – таку ж саму молодшій. Дівчата мої заміж вийшли, обзавелися сім’ями, і тепер я була за них спокійна.

Останні кілька років я працювала в Римі, доглядала одну лежачу синьйору, працювала у них років 8, і вже стала членом їхньої сім’ї.

Ми жили в багатоповерхівці, і я добре знала усіх сусідів, з якими у мене також склалися чудові стосунки. Поряд з нами жила одна сім’я. Я дуже засмутилася, коли дізналася про невиліковну хворобу синьйори Ребеки. Вона згасала на очах, і за місяць її не стало.

Одного разу її чоловік, Андреа, зустрів мене в коридорі, і запросив зайти при нагоді до нього в гості. Він був дуже пригнічений, тому в неділю, коли у мене законний вихідний, я пішла до нього в гості.

Перед тим, я всю ніч не спала, бо хотіла зробити йому приємне, і вирішила приготувати йому щось смачненьке. Я знала, що італійці люблять пасту, але вирішила, що пригощу Андреа українським борщем і голубцями. Я не була впевнена, чи йому це сподобається, та вирішила спробувати.

Прийшла я до нього вперше як не стало його дружини. Андреа був дуже радий мене бачити, і відразу сказав, що має до мене дуже серйозну розмову. Він якось так дивно подивився на мене, що мені аж стало не по собі.

Виявляється, останньою волею його Ребеки було те, щоб Андреа зійшовся зі мною Я не можу пояснити, чому вона так вирішила, але Ребека, яка знала мене кілька років, була впевнена, що саме я стану гідною їй заміною, коли її не стане.

Андреа дослухався до поради дружини, і не став тягнути – покликав мене і зробив мені пропозицію – стати його дружиною. В підтвердження серйозності своїх намірів він подарував мені каблучку з дуже коштовним каменем.

До слова, мої українські страви йому дуже сподобалися, він сказав, що це дуже смачно. Той вечір ми чудово провели, і почувалися так, наче ми знайомі тисячу років.

Андреа мені зізнався, що його дружина ніколи йому ні за що не дякувала, хоча він завжди старався для неї з усіх сил. А вона сприймала все як належне.

А я зізналася йому, що за 20 років свого шлюбу я від чоловіка ніколи не отримала жодного подарунка.

Я прийняла пропозицію Андреа, і жодного разу про це не пошкодувала. Він – чудова людина, турботливий і чуйний чоловік. Ми з ним уже об’їздили купу країн. Тепер у мене є все, про що я могла лише мріяти.

Щоправда, не обійшлося без ложки дьогтю в бочці меду. Діти Андреа були категорично проти нашого шлюбу, і навіть те, що це була воля їхньої матері, їх не зупинило – з батьком вони перестали спілкуватися. І чим все це закінчиться – зараз важко сказати.

Моїх же дітей і внуків Андреа дуже любить, завжди при нагоді їм допомагає, і радо приймає їх у себе в гостях.

Скільки ще триватиме моє щастя – не відомо, з Андреа ми офіційно одружені, але його діти не перестають повторювати, що у випадку чого, я залишуся на вулиці, бо вони і мені нічого не дістанеться, бо вони і досі впевнені, що я з їхнім батьком через гроші.

Та поки-що я щаслива, бо у мене є чоловік моєї мрії. Коли я їхала в Італію, я навіть не уявляла, що життя може ще ось так от завернути.

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page