В цьому році я останньою в селі посадила город, аж перед людьми було соромно. Якби не мій племінник Василь, навіть не знаю, як би я впоралася.
Мені 67 років, і до цієї весни я сама чудово з усім справлялася. Але останнім часом здоров’я стало мене підводити, взимку я більше місяця в лікарні лежала, лікарі мені заборонили значні фізичні навантаження.
А я в селі живу, тут без городу ніяк. Я ж уже на пенсії, і свої продукти мене дуже виручають.
Останні 3 роки я живу сама, бо моя єдина донька поїхала в Польщу на заробітки, та там і залишилася. І внучку з собою забрала.
Колись вони хоч 2-3 рази на рік приїжджали, а зараз зовсім не показуються навіть.
Я зателефонувала Софії, просила приїхати, а вона мені каже, що роботи багато, і їй треба думати про своє майбутнє і майбутнє своєї доньки, а не про мої городи.
Слова Софії мене неабияк засмутили, вона у мене єдина дитина, і я сподівалася, що саме вона мене в старості догляне.
Але бачу, що в планах доньки немає бажання повертатися додому і жити разом зі мною в селі.
Тому я звернулася по допомогу до свого племінника.
Так склалося, що в нашій родині Василя не дуже люблять. Навіть рідна мама від нього відмовилася.
Все тому, що кілька років назад Василь пішов з сім’ї до іншої жінки, залишив дружину і двоє діток.
Звичайно, це не найкращий вчинок, але я племінника не засуджую, бо в житті всяке буває, і якщо сім’я розлучається, то винні обоє. Принаймні, це моя думка.
З своєю другою дружиною Василь знімає будинок, тут у нас є стара хата на околиці села, в якій ніхто не живе.
Вони собі між собою добре ладять, але родичі від Василя через цей його вчинок відмовилися.
Напевно, я одна з ним спілкуюся. Через це моя сестра на мене злиться.
А тепер ще й донька незадоволена. Вона бачить, що Василь мені все допомагає, і Софія стала хвилюватися, що це через будинок.
У Василя руки золоті, він все вміє зробити, і мені дуже допомагає. Город за пів дня посадив!
І я собі серйозно задумалася над тим, щоб покликати племінника з дружиною до себе жити, і якщо що, хату свою йому відпишу, бо бачу, що на доньку надії мало.
А Василь мені не чужий, як-не-як, рідний племінник.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.