fbpx
Життєві історії
Основною метою поїздки Марія вважала заробити доньці на квартиру. Люда складала і берегла кожну копійку, яку присилала мама, бо знала, які ті заробітки гіркі. Через п’ять років Люда оселилася в новенькій квартирі, придбаній за мамині гроші. Коли Марія приїхала на хрестини онука, донька сказала, що досить з неї тих заробітків, нехай мама залишається вдома. Більше Марія нікуди і не поїхала, але чомусь вдома почала сумувати

Щонеділі Марія ходила до церкви, а опісля знала, що вдома її чекає святковий недільний сніданок, який приготувала донька. Це було дуже зворушливо, Марія нещодавно повернулася з заробітків з Італії і дуже скучила за дочкою і внуком.

У Людмили була чудова сім’я, чоловік Олег і синочок Данило, мама для Люди залишалася найріднішою і найдорожчою людиною в світі. Марія виховувала Людочку сама – чоловік кинув її з немовлям відразу після наpодження дитини. Жодного разу після того не з’явився, щоб хоч дочку побачити, не кажучи вже про якусь грошову допомогу. Поїхав з села і більше про нього ніхто ніколи не чув.

Марія Василівна була не з боязких, розуміла, що треба йти вперед, доньку на ноги ставити. Вона працювала в школі вчителькою молодших класів. Не цуралася і іншої роботи, завжди ходила на якісь підзаробітки, щоб лише донечці нічого не бракувало.

А коли Люда трохи підросла і поступила в університет, Марія, не роздумуючи, звільнилася з роботи і подалася в Італію, щоб допомогти дочці. Вона була не першою з села, хто туди поїхав, тому не боялася, бо в Римі її уже зустрічала сусідка.

Основною метою поїздки Марія вважала заробити доньці на квартиру. Люда складала і берегла кожну копійку, яку присилала мама, бо знала, які ті заробітки гіркі. Через п’ять років Люда оселилася в новенькій квартирі, придбаній за мамині гроші.

Приїхала Марія додому лише один раз – на весілля своєї донечки, і знову повернулася, бо тепер треба було щось і для внуків підзаробити, донька невдовзі після весілля повідомила мамі, що дитинку чекає.

На хрестини до онука Марія не могла не приїхати. Люда благала маму не їхати більше нікуди. Вона добре розуміла, що Марія і так все життя заради неї жила. А вона ж, молода жінка, всього 55 нещодавно виповнилося.

Більше Марія Василівна нікуди і не поїхала. Залишилася вдома дочці допомагати, внука няньчити. Та все частіше стала помічати Люда сум в очах матері. Причини не розуміла, але відчувала, що щось не дає мамі спокою.

От і в неділю, повернулася мама з церкви якась невесела. В очах сум і тривога, видно було, що вона зосереджено про щось міркує.

Після недільного сніданку Люда з мамою залишилися на кухні і донька наважилася на серйозну розмову. Почала питати, чи не болить що у матері, чому вона ходить сама не своя.

Марія зрозуміла, що далі мовчати немає сенсу, лише довго не могла підібрати потрібних слів, а потім, все-таки, сказала, як є. Закохалася, мовляв, і не знає, що тепер з цим робити.

– Ти, доню, не суди мене строго, я цього не планувала. Це дядько Іван. Він вже вкотре пропонує мені одружитися з ним і переїхати до нього. Тепер щонеділі, після церкви підходить до мене і питає:

– Що скажеш, Маріє, ти вже прийняла рішення? Я ж все життя на тебе чекав. Хто знає, скільки нам ще Бог відміряв, давай поживемо хоч на старість.

Марія Василівна рoзплакалася:

– Я б може і прийняла його пропозицію, бо теж прикипіла до нього душею, але ж не можу тебе залишити.

Люда обійняла мамусю з такою щирістю і любов’ю:

– Що ти таке говориш, мамо. Ти не помітила, що я уже зовсім доросла. Ти ж все життя жила заради когось. Ти, як ніхто інший, заслуговуєш на щастя. Погоджуйся, навіть не думай.

Нічого не кажучи матері, Люда побігла до телефону:

– Доброго дня, дядьку Іване. Приходьте до нас сьогодні на вечерю.

Дівчина нарешті була щасливою, бо бачила, якою щасливою зробили Марію Василівну її слова.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page