fbpx

Оскільки доньку мою і зятя сваха забезпечувала, то свої зароблені гроші я почала відкладати, вирішила, що куплю за них квартиру. Минуло 4 роки і я з поставленим завданням справилася – купила собі двокімнатну квартиру. Я житло зачинила, і вирішила, що ще буду повертатися в Італію. А тут на горизонті з’явився мій чоловік. Він надумав одружуватися, і хоче, щоб я відмовилася від своєї частки в нашій спільній квартирі на його користь. Мовляв, житло тепер у мене є, а йому треба особисте життя влаштовувати. Чоловік пообіцяв, що коли я відмовлюся від своєї частки, він стане єдиним власником, і зробить заповіт на нашу доньку

В 50 років я розлучилася з своїм чоловіком, а в 56 стала заробітчанкою. Не думала я, що саме так у мене життя складеться, але вже як є. Наважилася я на такі зміни в житті через свою сваху, яка вже і сама багато років була на заробітках, і мене стала до себе кликати, обіцяла, що допоможе мені з усім.

Я вагалася, мені було шкода роботу лишати, бо до пенсії ж залишилося всього кілька років, але сваха мене переконала, що так я виграю більше, бо на роботі я за рік того не зароблю, що в Італії за місяць-два. Зарплата в тисячу євро в місяць стала для мене серйозним аргументом.

З чоловіком ми давно жили погано, а я розлучилася в 50 років, після весілля нашої доньки, тоді ми вже вирішили остаточно розірвати стосунки, бо нам нема чого берегти, адже ми давно жили як чужі люди. Проте, ми продовжували разом мешкати в нашій двокімнатній квартирі, тому що продати її і купити собі хоча б по однокімнатній ми не могли, бо ні я, ні чоловік не мав грошей, щоб додати до покупки.

Хоч і ми і жили на одній житлоплощі, але майже не спілкувалися, бо спільних тем для обговорення у нас не було. Отак позачиняємося кожен в своїй кімнаті, і життя так і минало. Мене тішило тільки одне – що дочка наша вдало вийшла заміж, зять мені дуже подобається, він хороший, надійний такий. Та й свати мої – дуже гарні люди, хоч тут мені пощастило.

Сваха моя, яка вже багато років в Італії, збудувала за заробітчанські гроші величезний будинок, зараз діти в ньому разом з сватом живуть. Донька моя каже, що у них все добре, то й я тішуся як мама.

А одного разу приїхала сваха у відпустку, як завжди, запросила мене до себе в гості, а там мені вона вже і запропонувала збиратися, і їхати з нею на заробітки, мовляв, чого чекати – рухатися треба, поки ще можна щось заробити. Обіцяла сваха і грошей на дорогу позичити, і перший час житлом забезпечити, і з пошуком роботи допомогти.

Я добре обдумала її слова, і зрозуміла, що вона правду каже, мені треба щось робити. І кращої нагоди вже не буде. І я поїхала до неї в Мілан. Сваха роботу мені в перший же тиждень знайшла, так що я майже відразу почала заробляти.

Оскільки доньку мою і зятя сваха забезпечувала, то свої зароблені гроші я почала відкладати, вирішила, що куплю за них квартиру. Минуло 4 роки і я з поставленим завданням справилася – купила собі двокімнатну квартиру. Я житло зачинила, і вирішила, що ще буду повертатися в Італію. А тут на горизонті з’явився мій чоловік.

Він надумав одружуватися, і хоче, щоб я відмовилася від своєї частки в нашій спільній квартирі на його користь. Мовляв, житло тепер у мене є, а йому треба особисте життя влаштовувати.

Чоловік пообіцяв, що коли я відмовлюся від своєї частки, він стане єдиним власником, і зробить заповіт на нашу доньку.

Мені і справді тої квартири не дуже то і треба, але я не знаю, чи варто вірити чоловікові в такій ситуації? Що робити? Як вчинити, щоб потім про це не пошкодувати?

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page