Моя невістка Вікторія – дуже дивна людина. Чим більше я до неї з добром та добрими намірами, тим більше вона до мене з якимось незрозумілим негативом.
У Вікторії немає батьків, тому вона навчилася досягати всього сама, а мені її щиро по-людськи просто шкода. Що потрібно їй, те в будь-який спосіб здобуде, а хто не дозволяв чи якось заважав, то ще й пробачення проситиме. І я в таку ситуацію потрапила, хоча ніколи навіть не могла подумати про це.
Коли моєму єдиному синові Олегу виповнилося 26 років, він вирішив одружитися. Зустрів Вікторію в університеті. Вона молодша на рік. Теж навчалась на бюджетному місці. Хороша така здавалась, щира, та насправді – характер у неї важкий. Вона, як виявляється, сирота, у неї нікого немає, тому я шкодувала її і зараз шкодую, але зрозуміти не можу, все ж часто ображаюся на неї за її слова і вчинки.
Вікторія вчилась добре, всі помічали її уміння, здібності та навички. Кмітлива дівчинка усього досягла сама. Вони з моїм сином їздили закордон на стажування разом. А за рік Олег їй освідчився. Весілля я повністю взяла на себе, адже розуміла, що їм більше нікому допомогти крім мене. Я сама покрила усі витрати і навіть сукню Вікторії купила сама, як до рідної дочки до неї віднеслася. Відгуляли весілля, та жити десь молодій сім’ї теж треба.
Вони відразу орендували собі квартиру у центрі. Олег гарно працює на хорошій роботі і добре заробляє, та й невістка не байдикує, вона теж влаштувалася на роботу.
Я ж ще й перед весіллям пообіцяла, що свій будинок залишу їм. Звісно ж, а кому мені його віддати, як не єдиному сину та невісточці.
На мій подив, Вікторія вже зараз стала відчувати себе господинею в ньому. Постійно коли й приїде, то втручається усюди, докоряє мені в усьому постійно. Те не так, інше не сподобалось. А останнім часом і зовсім дійшло до того, що я й справді у власному будинку перед тим, як щось зробити, починаю багато думати та хвилюватись. Постійно чую голос десь в середині себе, а в голові лише думка одна: “А що ж на це Вікторія скаже?”
А восени стався неприємний випадок, який зовсім засмутив мене. Я попросила свого сина перенести мені трохи огорожу, адже подвір’я в мене велике, а город маленький. Хотіла ще одну грядку зробити, адже люблю займатися городництвом і все своє мати. Так тут невістка відразу встала з-за столу, ми якраз вечеряли, стала говорити, що ніяких грядок гектари їй тут непотрібно. Краще зберегти площу подвір’я, адже вікторія там планує з часом альтанку гарну зробити. Я вже тепер і сама не розумію, хто тут господар в моєму домі. Чому вона так поводиться і як мені реагувати? Дивуюсь, чесно кажучи. Я розумію, що вона росла сама, ні батька, ні матері, але я до неї з добротою ставлюся. Невже це правильно?
Скоро весна, потрібно розсаду садити на підвіконнях, адже у мене завжди все своє було. А я не знаю, що садитиму цього року, навіть не розумію, як з невісткою поговорити про це. Що ж Вікторія скаже?
Фото ілюстративне.
