fbpx
Життєві історії
Oсь як правильно приступати до Причастя-розповів Священик

У нашому обрядi вiрнi повиннi приступати до Святого Причастя стоячи й iз руками, складеними на грудях.

Голову дещо пiднiмають, розтуляють уста, язика не виставляють i спокiйно стоять, щоб священик ложечкою подав їм Святе Причастя, але ложечки устами не торкаються.

Читайте також: Чoму не допyскаються до Причастя розлучені люди, які встyпили в новий шлюб?

Пiсля причащання вiдходять i далi беруть участь у Святiй Лiтургiї, не вiдмовляють приватнi чи подячнi молитви до кiнця Служби Божої, в тому числi вервицi та iнших, – каже священик церкви Рiздва Пресвятої Богородицi отець Тарас Карвацький. За матеріалами сайту “Жіночий порадник”

Перед читанням Святого Євангелiя священик закликає: “Премудрiсть! Простi вислухаймо Святого Євангелiя…” Це речення сучасною мовою мало б звучати приблизно так: “Зараз буде проголошена найбiльша мудрiсть! Стоячи вислухаймо Святого Євангелiя! Мир всiм!.. Будьмо уважнi!” Отже, правильно є стояти.

Постава на колiнах означає покаяння. В часi читання Святого Євангелiя ми не покутуємо, а слухаємо, всiєю своєю поставою, всiм єством, сповненi найвищої уваги, приймаємо до розуму й серця Боже Слово. Тому клякати — неправильно! — застерiгає священик церкви Рiздва Пресвятої Богородицi отець Тарас Карвацький. — Для клячання в нас є iнший заклик священика: “Ще i ще, приклонивши колiна, Господу помолiмся”.

Стояння в часi Божественної Лiтургiї як священика, так i вiрних є основною поставою. Вiрнi в церквi обов’язково стоять, коли входить єпископ чи священик до храму, в часi Святої Лiтургiї, пiд час читання Євангелiя, благословення i приймання святого Причастя. У Старому Завiтi iзраїльтяни стоячи слухали Боже Слово й тодi, коли воно було сказане напряму Божими устами (Вих. 20, 21).

Отцi Церкви вважали, що стояння є виявом святої свободи дiтей Божих. Лише тi будуть стояти просто перед Христом, що не бояться Його справедливого суду (Мал. 3,2). Стоячи спiвають праведнi в небi подячну пiсню (Од. 7,9; 15,12). Тому каже святий Василiй Великий, що на Великдень не тому молимось стоячи, що з Христом воскресли, а тому, що цей день у певному розумiннi є прообразом майбутнього вiку.

Априклонення колiн — це вияв покути. За словами св. Василiя Великого, приклонення колiн означає, що грiх кинув нас на землю. Клячання є ознакою смутку, покори й жалю, а тому воно несумiсне з воскреслою радiстю, натомiсть характерне для постового часу. Тому в часi Великого посту в нашому обрядi приписанi канони, навiть деякi пiснi спiваємо на колiнах, як наприклад: “Нехай направиться молитва моя…” на Службi Напередосвячених Дарiв.

Крiм стояння в часi Божественної Лiтургiї вiрнi в храмi також мають право сидiти. Природно, що таке право мають хворi, немiчнi та лiтнi особи. Заборона клячання й посту в недiльнi днi є загальною в християнськiй лiтературi, починаючи з III столiття.

Ця заборона поширювалася також на всi сiм тижнiв П’ятдесятницi, тобто п’ятдесят днiв вiд Пасхи до Недiлi П’ятдесятницi. Це було потрiбно для того, щоби виразити пасхальну радiсть: клячання та пiст асоцiюються з покаянням i сумом, а не з радiстю; а стояння виражає поставу, котра символiзує Воскресiння.

Related Post

facebook