Коли в нашій квартирі з’явилася невістка, я була не рада, і відверто це не тільки показувала, але і говорила. Ну що поробиш, дівчина мені зовсім не сподобалася, не про таку невістку я мріяла.
Син все зрозумів, зняв квартиру пішов туди жити зі своєю нареченою, а потім вони подали заяву в РАЦС. Я страшенно не хотіла йти на весілля, але син заспокоїв: вони після розпису їдуть зі свідками по путівках на море, тому гуляння не буде. Це мене трохи заспокоїло, до того ж в душі я весь час сподівалася, що цей шлюб довго не триватиме, що син і сам скоро побачить, що він помилився у виборі супутниці життя.
В життя сина я не втручалася, але і зустрічатися з ними особливо не хотілося. Через пів року син прийшов до нас дуже засмучений, сказав, що підозрює, що дружина йому зраджує. Я була впевнена, що тепер вони точно розійдуться, але син все ж простив свою дружину. Навіть мій чоловік засмутився, мовляв, підкаблучника виростив, таке прощати не можна.
Начебто все вщухло, але син з невісткою після цього почав жити як кішка з собакою. Через рік у них народився старший син. Невістка зовсім не хотіла нічого робити. Я приходила, її лаяла за бардак, дзвонила свасі, щоб та якось вплинула на свою дочку, але тій було байдуже.
Через кілька років батько невістки залишив молодій сім’ї свою двокімнатну квартиру, а сам поїхав жити в інше місто, все одно він з дружиною був розлучений. Невістка тоді якраз чекала свого другого сина. Ну хоч своє житло у них з’явилося. Зробили ремонт, а затишку немає: невістка виявилася ще тієї нечупарою.
Мені говорили: не втручайся в ту сім’ю, нехай живуть, як хочуть. Але у мене така внутрішня неприязнь була до невістки, що спокійно на все це дивитися я не могла. Я знала, що невістка мене теж не любить і налаштовує мого сина проти мене, але мій чоловік йому говорив: «Синку, не вникай, нехай жінки самі розбираються, не втручайся».
Ось так ми прожили більше 15 років. Онуки до цього ставилися філософськи, не стаючи ні на чий бік. Вони відвідували нас, незважаючи на протести їх мами, але треба віддати їм належне – онуки забороняли мені говорити про неї погано і швидше тягнулися до діда, ніж до мене.
Але рік тому син знайшов іншу жінку і вирішив до неї піти. Замість того, щоб потішитися, я навпаки дуже засмутилася. Незважаючи на всю неприязнь до невістки, я поставила себе на її місце: у нас теж двоє дітей, дочка зараз заміжня за військовим, живе далеко. Але якби в той час, коли діти були маленькими, нас би батько кинув, я б напевно, цього не пережила.
Я почала благати сина не робити цього, але він сказав: «Чого ти знову хочеш, ти ж мала б тішитися. У мене нова дружина буде скромниця, господиня, ти ж таку невістку хотіла! Не повернусь я в ту сім’ю, сини мене зрозуміли, питань немає». Загалом, він подав на розлучення.
Я переступила через себе і прийшла до невістки. Вона спочатку насторожилася при моїй появі, але я її обняла, і вона відразу заплакала. Як я в цей час себе картала за те, що стільки негативу вносила в їх сім’ю. Я просила у невістки вибачення за минулі образи, а вона у мене.
Потім багато говорили про минуле, виявилося вона просто нещасна жінка, до якої була байдужа її мати, а потім і я нагнітала обстановку. Навіть подруг у неї не було. Важка робота на хлібозаводі, вдома діти і чоловік – у всіх свої інтереси. Нічого веселого і райдужного, вона навіть трохи погладшати встигла. Невістка сказала, що не така вже я і погана була, як свекруха: мотивувала її до якихось дій, подарунки дарувала. Дивно…
Ось уже рік, як ми з невісткою в хороших відносинах. Другу невістку (хоч вона ще офіційно і не дружина мого сина), я бачила лише одного разу, але цього достатньо – не буду його більше руйнувати ні чиї долі, шкода прозріння прийшло так пізно.
Я приходжу до своїх онуків, у них вдома, звичайно ж, нічого не змінилося – такий же бардак, але вже лаю хлопчаків, щоб мамі допомагали, і сама беруся за прибирання, розумію – невістці зараз важко одній, мені шкода її і онуків теж.
Зараз я шкодую лише про одне, чому я так пізно зрозуміла, що втручатися в життя дорослих дітей не варто.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
