Ось уже рік щосуботи я приїжджаю в село до свого колишнього свекра. Дідусю зараз 88 років, я теж не молода, вже 60 минуло, але залишити цю людину просто так не можу. Не забувається те добро, яке він колись зробив для мене.
Я вийшла заміж за хлопця з доволі забезпеченої родини. Батьки Павла вважалися найкращими господарями на все село, після весілля ми жили з ними, тому всі навколо, навіть мої батьки, вважали, що мені дуже пощастило.
Павло був єдиним сином у своїх батьків, звичайно, що заради нього вони і старалися. Та видно перестаралися, бо виріс Павло ще тим егоїстом.
Ми коли з ним одружилися, то свекруха хотіла, щоб я спочатку чоловіка нагодувала, а потім сама сідала вечеряти. Це вона так його навчила, і тепер я мала продовжувати цю традицію.
Слово Павла – був закон, а я взагалі не мала права мати свою думку. Як і гроші. Хоч я і працювала, але грошима розпоряджався чоловік. Особливо важко мені було, коли я народила сина і сиділа вдома в декреті. Своїх грошей у мене не було, а чоловік не давав.
Свекруха повністю стала на сторону свого сина, все, що він робив, вона підтримувала. Навіть коли Павло став пізно приходити додому, а деколи і не ночував, вона захищала синочка.
Тоді мене підтримував один свекор, щовечора він приходив додому з роботи і завжди приносив мені щось смачненьке, особливо мої улюблені шоколадні цукерки. Він гладив мене по голові і казав, що розуміє, як мені важко.
А одного разу свекор приніс додому велику коробку, там були нові чоботи. Тато чоловіка купив їх для мене, бо бачив, що я взимку в осінніх черевичках ходжу. Я ті чоботи ніколи не забуду, свекор за них добре від свекрухи отримав, але він і її на місце поставив, і з Павлом моїм мав розмову.
На якийсь час чоловік трохи змінився, але потім знову взявся за своє – приходив додому нетверезий, гроші мені не давав, нічого не купував, і взагалі не помічав мене.
Тоді свекор покликав мене на розмову. Він дав мені велику суму грошей і порадив йти від Павла, бо бачив, що все змінюється лише в гіршу сторону.
Я так і зробила. Суми, яку мені дав свекор, вистачило на перший час. А потім мені вдалося сина прилаштувати в садочок, а самій влаштуватися на роботу.
Через кілька років я вийшла заміж і зовсім забула про свого колишнього чоловіка і його родину. Жила я дуже добре, мій чоловік був повною протилежністю Павла, з ним я відчула, що це таке – жіноче щастя.
Від спільних знайомих я дізналася, що Павла мого не стало, оковита ще нікого до добра не довела. Через кілька років пішла у засвіти і його мама. А свекор залишився один.
Рік тому мені зателефонував невідомий чоловік і попросив зустрітися з ним. Він розповів, що мій колишній свекор хоче зробити дарчу на свій будинок на мого сина, тобто свого онука.
Тоді я вперше через багато років поїхала в село, з якого колись втікала. Свекор дуже постарів, але ще тримався. Він розповів мені, що інших спадкоємців, крім мого сина, у нього немає, тому все своє майно він хоче подарувати онуку. Але щоб потім не збіглися різні родичі, ласі на гроші, він хоче оформити дарчу, і тоді ні в кого ніяких питань не виникне.
Відтоді я щосуботи їжджу до свекра, адже йому зараз дуже потрібне і спілкування, і допомога. І знаєте, це зовсім не через будинок, я навіть не сподівалася на це. А от ті чоботи я забути не можу, життя прожила, а ніхто мене сильніше не здивував.
Без сумніву, свекор дуже людяний, і я зараз намагаюся йому віддячити. І хоч Павло був зовсім не схожий на батька, зате мій син – весь в дідуся, такий же хороший і людяний.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
