fbpx
Життєві історії
Ось уже кілька місяців за мною доглядає моя сусідка, а я віддаю їй половину своєї пенсії. З них вона купує продукти і готує мені. Решту грошей йдуть на комунальні послуги та інші побутові товари. Тепер моє життя повністю залежить від чужої людини, а рідним дітям абсолютно все одно як там їхня мати. Дзвонять зрідка, і зітхають з полегшенням, дізнавшись, що за мною є кому доглядати

Мені 67 років, зараз я живу сама. Але нещодавно я захворіла і мені була потрібна допомога моїх дітей. Але ні син, ні дочка не поспішали до мене, щоб побути зі мною. Я зрозуміла, що за великим рахунком я нікому не потрібна. Дуже сумно від цього, адже саме дітям я присвятила все своє життя.

Я вдова, чоловіка не стало, коли діти були маленькими, тому своїх дітей я ростила одна. Не було поряд і батьків, то ж доводилося з усім справлятися самотужки. Я працювала на двох роботах, щоб у них було все. Я подбала, щоб і у доньки, і у сина була вища освіта. Закінчивши університети вони обоє влаштувалися на хороші роботи.

І у сина, і доньки є свої свої сім’ї, у мене вже є внуки. Поки я була здорова, то завжди допомагала їм з дітьми. Відвести чи забрати зі школи, посидіти з ними на лікарняному, забрати їх на вихідні чи на канікули – без проблем. Я намагалася допомогти і грошима.

А нещодавно я захворіла, мене поклали в лікарню. Там я пробула 10 днів, і за весь цей час донька прийшла до мене лише один раз, а син – ні разу! Мене виписали через тиждень і сказали не перевтомлюватися, але тут діти привезли мені онуків. А з ними знаєте, як буває: то пограти, то їсти приготувати, то на дитячий майданчик зводити.

Діти не питають мене, як я себе почуваю, а моє самопочуття щодня погіршувалося і одного разу я просто не змогла встати з ліжка. Я зателефонувала доньці, але вона була на роботі і порадила мені викликати швидку допомогу. Подзвонила синові, щоб відвіз мене на машині до лікаря, але він теж був зайнятий. В результаті я знову потрапила в лікарню.

Лікар перед випискою пояснювала моїм дітям, що мене не можна залишати одного, і що мені потрібен догляд. І тут діти показали своє справжнє лице. Донька з зятем живуть в своїй трикімнатній квартирі, але для мене там місця не знайшлося. Син має власний будинок, але вони забрали туди маму дружини, мою сваху, то ж мені там теж не раді.

Мені стало так соромно, що я прожила все життя і не заслужила співчуття від своїх дітей. Як таке могло статися? Як з улюблених дітей вони перетворилися в егоїстів? Невже я так їх виховала? Я всю ніч не могла заснути.

А зранку прийшла сусідка з першого поверху, хороша молода жінка, яка одна виховувала доньку. Вона захотіла мене провідати. А мені так прикро стало, що я розплакалася і все їй розповіла. Вона запропонувала свою допомогу, але якщо я рідним дітям не потрібна, то, як можу прийняти допомогу від сторонньої людини? Але сусідка виявилася напористою. Вона принесла мені їжу і приготувала чай.

І ось уже кілька місяців ця мати-одиначка доглядає за мною, а я віддаю їй половину своєї пенсії. З них вона купує продукти і готує мені. Решту грошей йдуть на комунальні послуги та інші побутові товари. Тепер моє життя повністю залежить від чужої людини, а рідним дітям абсолютно все одно як там їх мати. Дзвонять зрідка, і зітхають з полегшенням, дізнавшись, що за мною є, кому доглядати.

А син нещодавно завів розмову про те, що було б добре, якби я написала заповіт на них, а то мало що – в мене в квартирі постійно крутиться чужа людина…

Як же прикро мені все це чути. Я ж жила заради дітей. Тепер розумію, що все-таки я щось робила не так…

Фото ілюстративне – life.

You cannot copy content of this page