Тепер хочемо, щоб усі знали, що ми своєму синові на весілля квартиру даруємо. Ось так, – встала Олена Валеріївна перед численними гостями, які сиділи за святковим столом з приводу весілля її сина Олекси і нареченої Іванки, – не хочу, щоб вони починали так, як ми з батьком, з одного стільчика та старого матраца на підлозі .
Хороша двокімнатна квартира з меблями, кухонним гарнітуром, холодильником та пральною машиною перебувала в хорошому районі міста, поруч з метро та дитячим садком для майбутніх онуків.
Правда, квартира залишалася за документами оформлена ще на саму свекруху, переводити майно на ім’я єдиного сина батьки чомусь не стали, зовсім не спішили це робити.
– Він у нас і так один, – пояснила вона вже після торжества батькам невістки, своїм сватам, – після нас все йому й так дістанеться, ні з ким ділити йому те майно. А так – це житло молодих, нехай живуть щасливо собі, та онуків нам скоріше народжують.
– Меблі у нас хороші, – ділилася з батьками Іванка, – хоч і не нові і стиль не дуже сучасний. Але ось картини на стінах, штори та килими – це щось старе та вже зовсім не сучасне, вони мені дуже не подобаються.
– Ну й нічого, – заспокоювала мама дочку, – смак у всіх різний, це не головне зовсім зараз, поміняєте згодом і декор, і меблі, аби у вас в сім’ї все було добре. Варто подякувати сватам за те, що не доведеться вам з Олексою в борги влазити, або по орендованих квартирах носитися з тими торбами.
Іванка й сама теж з батьками була цілком згодна, вдячна своїм свекрам, з чоловіком щаслива.
Незабаром після одруження молоді придбали недорогий старий автомобіль, витратили чимало грошей, не до зміни інтер’єру було, на те, щоб щось змінювати в квартирі грошей вже й не залишилося.
– Ми працювали обоє багато, – згадує Іванка, – зарплати отримували нормальні, навіть відкладати трохи грошей вдавалося. Десь через місяців 6, або 7 я вирішила таки змінити ті старі і негарні штори в спальні та й у вітальні самій, ну не люблю я ці старовинні речі, яким вже років 100, вони вже вицвілі, сірі, лише пил збирають і все.
Іванка, звісно, відразу сама обрала штори на свій смак, а заодно купила симпатичну вазу та рамки для їх з Олексою весільних фото та цікавих знімків з спільного відпочинку.
Вдома Іванка все красиво розвісила, акуратно склала старі штори та картини в рамах у велику коробку.
– Куди це? – запитала вона чоловіка, – В гараж, на дачу або добрим людям віддати? Запитай маму, чи потрібно їй це.
Чоловік кивнув головою у відповідь, в оновленому інтер’єрі подружжя прожило дня три.
На четвертий день Іванка повернулася з роботи та побачила, що всі її нові придбання зняті, штори й рамки з фото знайшлися в коробці, а на вікна розвішувала колишні штори з китицями мама Олекси. Закінчувала вже прибирання і порядкування в квартирі.
– Перш ніж щось змінювати тут на свій лад, Іванко, – вимовила свекруха, – треба б було запитати господарів.
– А хіба мій чоловік тут не господар? Хіба це не його дім? – здивувалася невістка, – ми просто хотіли освіжити інтер’єр.
– Освіжати будеш у себе вдома, – сказала Іванка, – ця квартира нашої сім’ї й нам вирішувати, що і як тут буде.
Іванка засмутилася, чоловік намагався її заспокоїти, мовляв, чим тобі не подобається обстановка, красиво ж, та й нема чого ображатися маму, вона як краще хоче.
Іванка змирилася з усім, тим більше, що вона вже чекала дитину, а все інше відійшло на другий план, а значить, найближчим часом не до непорозумінь з чоловіком і не до власної квартири.
– Але чим далі, тим було гірше, – згадує молода жінка, – після того випадку зі шторами, мати чоловіка почала з’являтися у нас на порозі регулярно, а останнім часом і взагалі дуже часто. Спочатку вона робила вигляд, що випадково поруч виявилася, вирішила зайти, а сама оглядалася, не поміняла я чого в квартирі.
– Навіщо вам нові чашки, – одного разу побачила обновку мама Олекси, – грошей багато? Так збираєте, скоро дитина з’явиться. Чим старі чашки не хороші були, до речі, куди ти їх поділа, віддала комусь, або просто викинула?
Заспокоївшись, що старі чашки стоять на місці, як і раніше, а куплена пара чашок з кумедними написами, свекруха пішла.
Але незабаром Іванка стала помічати, що в її речах хтось порядкувався, перекладав їх з місця на місце, наче щось там шукав.
– Давай змінимо замки, нові поставимо, – запропонувала вона якось чоловікові, – я не можу так жити, у мене абсолютно немає відчуття, що я вдома, до мене в будь-який момент може зайти свекруха у спальню.
– Я не можу так вчинити, адже мама образиться на нас, сама чудово знаєш, – відмовився чоловік, не погоджуючись з Іванкою, – це ж її квартира, як ми будемо тут господарювати, не запитавши.
Коли Іванка вийшла в декрет та постійно сиділа в дома, Олена Валеріївна почала приходити мало не щодня.
Як на гріх якось Іванка при свекрусі впустила на підлогу в кухні сковорідку, на плитці, старої до слова плитці, утворився маленький скол, розгледіти його треба було постаратися.
Але Олена Валеріївна таки добре розгледіла.
– Ну треба ж було Олексі моєму вибрати в дружини таку, – незадоволено та сердито сказала вона, – не заробила ще на своє, а чуже можна і не цінувати, так?
Іванка за ці слова дуже образилася. Але не так на слова свекрухи, як на свого чоловіка, що це все чув, але навіть не подумав щось сказати своїй мамі. Олекса просто промовчав.
– Я попросила своїх маму й тата мене забрати до себе, – розповідає вона, – вже в батьків я і народила дитятко. Після того, як з’явилася на світ донька, свекруха приходила до Іванки сама, мирилася, ланцюжок золотий з підвіскою подарувала. Загалом, послухала я її і зробила я помилку, повернулася до чоловіка, точніше в квартиру його мами.
– Ти хоч розумієш, – запитала Олена Валеріївна Іванку через місяць, – знаєш, скільки коштує цей столик? Більше нікуди було поставити свої пляшечки і жирні лосьйони? І чому знову на вікнах інші штори, а не ті мої?
– Мамо, – спробував було втрутитися Олекса, – дитина постійно чіпає ті штори, а старі штори дуже важкі в догляді, поки дочка маленька нехай висять ці, їх легше прати, вони тоненькі і не так збирають той пил.
– Ви просто не цінуєте того, що для вас зроблено, – не знижуючи гучності продовжила Олена Валеріївна, – то, що ви тут живете ще не робить вас господарями. Тим більше, що господарі з вас ніякі!
– Після цього в той же вечір я знову переїхала до своїх мами й тата, – ділиться Іванка, – більше я в цю квартиру не повернуся ніколи, не хочу там жити більше.
Олекса зараз теж живе у тещі з тестем, квартира його закрита.
– Я впевнена, – говорить Іванка, – що мама його все одно буде до нас ходити з перевірками. Не хочу я жити на чужій території, ось більше точно не хочу. Хочу своє, нехай непросто нам дасться наше житло, маленьке, скромне, але своє. Тільки там я буду щасливою.
Та грошей зараз у сімейної пари немає. Як їм далі бути? Як жити?
Фото ілюстративне.
