У мого чоловіка є дві рідні сестри. Я намагалася з ними подружитися, але в кінці виявилося, що вони просто мене використовували.
Оля, молодша сестра чоловіка, дуже засмутила свекруху, коли замість того, щоб вчитися, вона перестала ходити в університет і почала жити з одним хлопцем. Ми потайки від усіх зідзвонювалися з нею. Я підкидала їй гроші, пару раз ми зустрічалися з нею в місті. Я переконувала її повернутися до батьків, а вона мені відповіла: «Ти не знаєш мою матір. Вона мені не пробачить. Ну що я можу поробити, якщо закохалася».
В університеті стояло питання про її виключення. Я терміново зателефонувала Олі і знову почала переконувати зовицю, щоб вона повернулася додому. Казала, що її все дуже чекають і люблять, всі переживають за неї. Пояснювала, як вона ще молода і тому не усвідомлює своїх помилок. Я навіть пообіцяла, що поговорю з свекрухою, щоб та не сильно лаяла її.
І Оля приїхала. Ми вдвох прийшли до її мами, але свекруха взагалі не стала лаятися, вона навпаки пожвавилася, зраділа, побачивши улюблену дочку.
Через кілька днів я прийшла до них у гості, Оля довго крутилася біля мене, а потім почала розповідати, що з тим хлопцем все скінчено, тепер їй треба по-новому влаштовувати своє особисте життя, але у неї зовсім немає гарного одягу, і грошей немає, щоб його купити.
Я промовчала, а Оля почала наполягати, що хоче терміново до мене в гості. Я не відразу зрозуміла, до чого вона хилить. Коли ми приїхали до мене додому, Оля відкрила мою шафу і сказала: «Скільки у тебе тут гарних речей, які тобі вже не потрібні. Ти ж після народження дитини погладшала, тому не влазиш у більшість своїх речей. А мені вони якраз. Віддай їх мені, навіщо їм просто висіти у тебе у шафі».
Я була трохи ошелешена нахабством зовиці, адже всі речі у мене дорогі, брендові. Я віддала їй сукню, але Оля продовжувала питати – у неї, до речі, в той момент пам’ять була пречудова:
– А чому ти не дала мені ту прикольну білу джінсовку? А чорну сукню, пам’ятаєш, ти одягала, зі стразами? Довелося все їй віддати. Всі мої красиві, дорогі речі, які я встигла накупити ще до заміжжя. Поїхала вона від мене з повною сумкою речей.
А потім у неї зріс апетит і вона потихеньку виклянчили у мене і речі побільше: «У тебе ж дві праски? Дай мені на деякий час одну».
Ну так, одну праску я купила, коли почала жити окремо від своїх батьків, а другу мені подарували. Таким чином я позбулася дуже багатьох хороших речей.
Оля десь при нагоді похвалилася їхній старшій сестрі Ларисі, що я віддала їй свої речі. І та також прийшла до мене за одягом. Коли я носила дитину, і не влазила в свої речі, то накупила собі нових речей: осіннє пальто, зимові речі, взуття, багато різних нарядів. А Лариса повненька. І ось вона теж до мене прийшла і почала просити ці речі:
– Ти ж народила і схудла, а ті речі, вони для повних. Ти віддай їх мамі або мені.
І я без задньої думки все їй віддала, я ж думала, що ми не чужі люди, сьогодні я їй допоможу, потім вона мені в чомусь допоможе, виручить. Адже ми рідня. Звідки я знала, що ці жінки звикли канючити, не віддаючи нічого натомість і забувають про зроблене для них добро? Мати не виховала в них почуття такту і не прищепила їм почуття вдячності.
Коли я чекала другу дитину, мені знову було нічого надіти. Запропонував би хто хоча б одну річ віддати. Мені все доводилося купувати заново, я сама винна – я занадто проста, добра душа, яка сама дозволила, щоб зі мною так поводилися сестри чоловіка.
Фото ілюстративне – profitworks.
