Ольгу кинув чоловік. Якось відразу. Це було для нею повною несподіванкою, вона довго не могла збагнути цього. Вранці вона йшла на роботу, а чоловік як зазвичай ще дрімав в ліжку, так як його робочий день починався пізніше.
А ввечері привівши молодшого сина з дитячого садка, і перевіривши уроки у старшого, виявила, що вже пізно, а чоловіка до цього часу немає вдома.
Стала дзвонити, а він трубку не бере. Сеpце завмepло. Ольга спробувала заспокоїться, і стала дзвонити його начальнику, але Сергій Ілліч теж трубку не взяв.
Тоді вона написала смс: «Ти де?». Відповідь, як не дивно, не змусила себе чекати: «Я так більше не можу, я пішов, поживу окремо».
Ольга сиділа і дивилася на екран телефону, що він там не може, вона знати не хотіла і так все зрозуміло.
Все почалося п’ять років тому, коли нapoдився молодший син Артем. Перш за все, хлопчик розвивався нормально, як годиться віком. Єдине, що засмучувало і насторожувало Ольгу, не вимовляв звуки.
Вірніше, плакав він як годиться, а ось замість агукання він мугикав. Коли йому виповнився рік, Ольга стала звертати увагу, що діти віку Тьоми вже вимовляють перші слова: мама, дай, на.
А син мовчав, тільки лише мукав коли щось було потрібно. Лiкарі розводили руками, дитина здорова, розвиток в нормі. Заговорить, не хвилюйтеся.
Спочатку чоловік старанно займався із сином, але коли він і в три роки не заговорив, кинув заняття. З сином став роздратований, все більше відштовхував його, не грав з ним, і намагався не помічати хлопчика.
Ольга заняття не кидала, найбільшим її бажанням було почути голос сина.
Слідом за дитиною, чоловік став зpuвати злість на Ользі, звинувачував її в тому, що нapoдила виpoдка.
Ольга намагалася поговорити з чоловіком, якось пом’якшити його, але він тільки більше злився. Про розлучення вона навіть і не думала, любила свого чоловіка сильно, сподівалася, ось заговорить Артем і все налагодитися.
А тепер чоловік пішов. Усе. Крапка.
В тумані пройшло три дні. Вчора, коли Ольга була на роботі, чоловік забрав речі, не тільки свої, але і деякі загальні. Виявила вона це ввечері. На питання старшого сина, де планшет, опустила голову на руки, хотіла заплакати, але сліз чомусь не було.
Вночі стало зовсім тяжко. Думки одна стpaшніша за іншу кружляли в голові. Ольга і сама не зрозуміла як опинилася на підвіконні.
Раптом Ольга почула ззаду шерех, і дитячий голосок: «Мама, не треба!»
Ольга не вірячи своїм вухам, повернулась, зістрибнула на підлогу. Перед нею стояв Артем. Він повторив: «Мама, не треба!»
Ольга обняла сина, пригорнула до себе і беззвучно заплакав.
В голові промайнула думка: «Тепер все буде добре!»
