fbpx

Ольга зібрала свої речі і поїхала на дачу. Квартира була оформлена на чоловіка, і претендувати на неї вона не стала. Дачу, коли будували, чоловік запропонував відразу зробити цілорічну, щоб можна було в будь-який час приїхати, і оформив у власність на Ольгу

В той день у Ольги зовсім не було бажання працювати на дачі, вона сиділа в плетеному кріслі на веранді свого дачного будинку. Жовтень видався в цьому році на диво теплим. Дерева тішили багряно-жовтими листками. Надворі було ще доволі тепло.

Раптом Ольгу гукнула сусідка ро ділянці і запитала, чи та буде збирати яблука з старої яблуні, яка цього року добре вродила і обсипалася вже. Ольга неохоче відповіла, що їй байдуже до яблук, нехай сусідка бере відро, і збирає, скільки їй заманеться. Сьогодні вранці вона зібрала повний кошик стиглих наливних яблук і тепер не знала, що з ними робити. Одній багато.

– Олю, а Іван приїде за тобою? Коли в місто плануєш повертатися?

Ольга зітхнула і, подивившись на сусідку, відповіла:

– Напевно, не скоро…

Ользі не хотілося ділитися з Валентиною новинами свого особистого життя. А вони були і ще й які! Дочка вийшла в минулому році заміж, переїхала в квартиру чоловіка. Син як поїхав на навчання в столицю п’ять років тому, так там і залишився жити. Сама Ольга цієї весни вийшла на пенсію і… Розлучилася.

Так і сказала чоловікові: «Діти виросли, я тебе не люблю і не любила, тому сенсу доживати життя разом не бачу».

Чоловік вислухав спокійно і тільки розвів руками: «Ну що ж. Якщо ти так вирішила, тримати не буду. Мабуть, моя любов виявилася не такою сильною, щоб зробити тебе щасливою».

Ольга зібрала свої речі і поїхала на дачу. Квартира була оформлена на чоловіка, і претендувати на метри житлоплощі їй здалося неправильним. Просити нічого не стала. Дачу, коли будували, чоловік запропонував відразу зробити цілорічну, щоб можна було в будь-який час приїхати, і оформив у власність на Ольгу.

Вона тоді ще заперечувала, але зараз зрозуміла, що це найпростіший і вірний спосіб розлучитися і не зачіпати квартирне питання, тим більше що прописатися на дачі вже можна було, все оформили, як годиться.

Ці чотири місяці вільного життя здалися жінці раєм: прокидаєшся, коли хочеш; ходиш, в чому хочеш; їж що забажаєш або взагалі не їж; спати теж можна не лягати. Краса.

Відчуття, що відчувала жінка, яка була зобов’язана протягом більше тридцяти п’яти років свого життя вести побут, виховувати дітей, займатися безліччю інших жіночих обов’язків, все ще не покидали її. Але від усвідомлення, що все змінилося, ставало тільки радісніше і краще.

Ольга сьогодні, чомусь, згадала реакцію дочки на те, що ініціатором розлучення стала вона, а не батько. Дочка сказала, що не очікувала такого від неї.

А в чому зрада? У тому, що сумлінно прожила з нелюбою людиною все життя? У тому, що вирішила тепер жити для себе?

Ольга образилася на дочку. Та в свою чергу теж не розмовляла з матір’ю і за літо навіть не приїхала жодного разу на дачу. Вона вважала свого батька найкращим, такого батька і чоловіка годі й шукати.

Так і є, так і було. Вірний, руки золоті, все в будинок. Але не любила! Батьки Ольги наполягли понад тридцять п’ять років тому: «Прекрасна пара. Де ти ще такого чоловіка знайдеш?».

А вона повірила, стала грати роль доброї жінки, матері. Награлася, пора і честь знати!

Ольга увійшла в будинок і поставила кип’ятити чайник. Мигцем глянула на телефон. П’ять пропущених від дочки. Передзвонювати не стала, поклала телефон у кишеню кофти.

Дочка не дзвонила більше, приїхала сама ближче до вечора. Зайшла спокійно, сіла поруч на крісло. І довго мовчала. А потім запитала у матері, скільки та ще збирається так жити.

– Я на роботі позмінно, – каже. – Артемка в садок і з садка забрати нікому, тому що Олег на двох роботах працює. Хто, хто буде з батьком? Я вже не можу!

– А що з ним буде, дочко? Він дорослий чоловік, самодостатній. Відвідуй батька і вистачить йому.

І тут дочка розповіла Ользі, що батько занедужав, весь серпень був в стаціонарі.

– Я не знала, мені ніхто не дзвонив, – розгубилася Ольга.

– Мамо, я не справляюся, – дочка кинулася до матері і розридалася.

– Легше стало? – ласкаво запитала мати.

– Приїдеш? Давай хоча б на зиму. Адже ви не чужі один одному!

– Не чужі… Ти на машині?

Дочка кивнула, розтираючи туш по щоках.

– Почекай, я швидко зберуся.

У спальні було світло від всіх ламп. Чоловік лежав у ліжку і дивився у стелю. Дочка до того часу прибрала всі продукти в холодильник, закинула речі в пральну машину і пішла. Ольга підійшла до чоловіка і сіла поруч на ліжко.

– Я не до тебе приїхала… Я за тобою. Поїхали жити зі мною на дачу?

Помітивши зволожені його очі, Ольга додала:

– Тепер моя черга любити тебе.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page