Тарас та Ольга давно хотіли одружитися, але грошей не було. У батьків вони брати категорично відмовилися і вирішили, що поки самі не назбирають, весілля робити не будуть. І ось нарешті вони зіграли настільки довгоочікуване весілля. Через два роки дружина народила Тарасу сина, а ще через два – дочку.
Сім’я збільшувалася, а житлова площа – ні. Ось і виникло питання про нову велику квартиру, адже, тулитися в однокімнатній вже не було можливості. Певні заощадження в них були, однак, цих грошей не вистачало на нову простору квартиру. Тоді Ольга запропонувала чоловікові забрати його маму до них, а її будинок в селі продати і додати ці гроші до їхніх, щоб вони змогли купити квартиру. Спочатку Тарасу не дуже сподобалася ця ідея, але дружина була дуже наполеглива і на вихідних він поїхав до матері в село на розмову.
Вона, як завжди, з нетерпінням чекала його приїзду. Зварила його улюблені страви, напекла пиріжків. Пообідавши, син почав говорити з мамою про будинок. Мати уважно його слухала, далі все добре обдумала і погодилася. Може вона і не дуже хотіла відмовлятися від звичного життя в селі, залишати своє господарство і будинок, в якому пройшло все її життя і переїжджати в місто, проте, чого не зробиш заради щастя своєї дитини.
Тарас забрав маму в місто. Її будинок в селі швидко продав, а виручені гроші додав до своїх і купив велику квартиру в місті. Велика щаслива родина нарешті переїхала в нову квартиру.
Спочатку все у них було добре. Бабуся доглядала за внуками і підтримувала порядок в домі, поки Ольга і Тарас на роботу ходили. Вечорами вона готували смачні домашні страви та вся родина збиралася за великим столом. Ольга не могла натішитися, що в неї така свекруха. Вона з нею і секретами ділилася, і поради щодо Тараса часто запитувала.
Але з часом жінку наче підмінили. Вона все частіше почала говорити Тарасу про те, що бабуся не так ходить, не так їсть, телевізор не дає спокійно подивитися, гостей додому не запросиш тому, що бабуся заважає… Чоловік все слухав, але навіть не підозрював, куди хилить Ольга.
Якось Ольга сказала чоловікові, що їй не в силах більше терпіти стару в будинку і саме час віддати її в будинок для людей похилого віку. Тарас спочатку був ошелешений, але Ольга почала розповідати йому про всі переваги таких притулків, адже там і лікарі завжди поруч, і подруги-пенсіонерки, з яким завжди є про що поговорити, і величезний сад, де можна цілими днями гуляти, дихати повітрям і слухати спів птахів. Крім того, будинок для людей похилого віку, який невістка приглянула для свекрухи, був зовсім недалеко від їхнього будинку, тому Тарас зможе їздити туди хоч кожного дня.
Наполегливість Ольги принесла свої результати і Тарас наважився поговорити з мамою. Звичайно, жінка була ошелешена. Звичайно, вона не хотіла переїжджати в будинок для людей похилого віку. Але чого не зробиш заради щастя сина. Вона не показала синові свого невдоволення і тільки тихо сказала: «Ну, якщо треба, значить треба».
Невістка швидко зібрала речі бабусі і вже через кілька днів бабуся обживалась на новому місці. Вона ніяк не могла звикнути до всього, що її оточувало. Все було таким чужим і непривітним. Спочатку син відвідував матір щотижня на вихідних, потім почав приїжджати все рідше і рідше. Роботи у нього було дуже багато, ось він і приїжджав до матері раз на місяць.
Після останньої поїздки до матері, Тарас вирішив поговорити з дружиною. Весь час, поки мати була в притулку, йому було не по собі. Він постійно відчував важкість на душі і розумів, що зробив неправильно. Він розповів Ользі, що мати дуже постаріла, що вона погано виглядає, майже не говорила з ним під час останньої зустрічі. Однак, дружина була категорична: «А як ти хотів? Вона старіє».
В кінці місяця Тарас не зміг поїхати до матері в притулок, тому що повинен був зробити квартальний звіт. І ось нарешті настав день, коли він знову їде до неї. Довгих три місяці Тарас не бачив матері. Він накупив багато продуктів, фруктів і солодощів, які мама так любила.
Відкривши двері в мамину кімнату, Тарас спочатку подумав, що переплутав палати, адже, на маминому ліжку лежала інша жінка. У реєстратурі чоловікові сказали, що його мами не стало місяць тому, а в своєму листі вона вказала, що родичів у неї немає і повідомляти про те, що її більше немає, нікому не потрібно.
Тарас не пам’ятає дороги додому. Він їхав за кермом і весь час плакав. Він – дорослий чоловік, батько двох дітей, керівник великого відділу у великій компанії плакав, як дитина. Він ніяк не міг заспокоїтися, адже, тільки тепер зрозумів, яку непоправну помилку він зробив.
Повернувшись додому, він тихо зібрав свої речі і переїхав від дружини. Він зняв собі квартиру, налагодив побут і щовечора після роботи їздив до мами на місце її вічного спочинку просити у неї вибачення…
Фото ілюстративне – land.umonkey.
