fbpx
Життєві історії
Ольга відійшла від лазні, вхопилася за яблуньку і повисла на ній знесилена. Хвилин через п’ять знову попрямувала до лазні, щоб відкрити різко двері. Але біля дверей чітко почула голос сусідської Юльки: – Ну що, як тобі? – Ох, Юля, Юля – неймовірна! Ти така файна, що на все життя б з тобою залишився. Не те, що моя дружина – сухофрукт!

Напередодні свого ювілею Ольга хвилювалася, боячись кордону з цифрою 45. – Скоріше б уже відсвяткувати ювілей і далі жити, – думала вона. Чоловік Михайло заспокоював, казав, що сюрприз приготував.

На ювілей запросили родичів, друзів і сусідів. Ольга завжди вважала, що з сусідами треба жити дружно, тим більше, що вони їх ровесники. За матеріалами

Напередодні свого ювілею Ольга хвилювалася, боячись кордону з цифрою 45. – Скоріше б уже відсвяткувати ювілей і далі жити, – думала вона. Чоловік Михайло заспокоював, казав, що сюрприз приготував. На ювілей запросили родичів, друзів і сусідів. Ольга завжди вважала, що з сусідами треба жити дружно, тим більше, що вони їх ровесники.

Сусіди Володимир з Наталею прийшли не самі. З ними була їх двадцятирічна дочка Юля. Наталя шепнула, що Юля вчора приїхала з міста і зараз у неї смуток після розставання з молодим чоловіком. – Звичайно, проходите, дівчинці треба відволіктися, – радо запросила Оля. Всі сіли за стіл. Михайло був надзвичайно люб’язний з дружиною: сказав красивий тост, завершивши його всім відомою крилатою фразою: «У сорок п’ять баба – ягідка…!»

Всі зааплодували, він обійняв дружину і поцілував, Ольга розплакалася. А потім почалися веселощі: пісні, танці, душевні розмови за столом. Оля кинулася, що треба напоїв ще принести, хотіла попросити чоловіка, а його десь не бачити. Згадала, що в лазні стоять святкові напої, вирішила сама принести.

А банька та була на садибі за будинком. Оля в новеньких туфлях акуратно пройшла по стежці. Підійшла до лазні, хотіла вже відкрити двері, як почула oхи та aхи, дівочий шепіт. В цю мить Ольга майже скам’яніла. По звуках зрозуміла, що в лазні чоловік, а по голосу партнерки визначила, що це молоденька дочка їх сусідів – Юлька.

Ользі стало лячно від ситуації, в яку вона потрапила. Її немов оглушили, показали картинку з її життя і сказали: роби з цим що хочеш. А вона і не знала, що робити. Ольга відійшла від лазні, вхопилася за яблуньку і повисла на ній знесилена. Хвилин через п’ять знову попрямувала до лазні, щоб відкрити різко двері. Але біля дверей чітко почула голос сусідської Юльки: – Ну що, як тобі? – Ох, Юля, Юля – неймовірна!

Ти така файна, що на все життя б з тобою залишився. Не те, що моя дружина – сухофрукт! Ольга, почувши «сухофрукт», відсахнулася від дверей: зрозуміла, що це її чоловік так назвав. Вона знову відійшла від дверей: не хотілося їй туди заходити. Що вона їм скаже, що зробить? Адже ювілей сьогодні. У самої свято вже зіпсоване, так нехай хоч гості веселяться.

Ольга знову прийшла до гостей, включила на всю гучність музику і пішла танцювати. За всі двадцять п’ять років вона так не танцювала. Всі їй аплодували. Ольга розсміялася; тільки сміх цей був якийсь неприродний, дикий сміх. І ще трохи – розплакалася б. Але стрималася.

Незабаром з’явився Михайло і підключився до загальних веселощів, оголосивши про сюрприз для дружини. Сюрпризом виявився салют на честь ювілярки. Гості раділи. І ніхто не помітив, як Ольга тихо плакала під злітаючі в небо феєрверки. Юлька в той вечір більше не приходила. І це добре, інакше видала б себе Ольга. А їй не хотілося цього. Сюрприз вона чоловікові приготувала.

Провівши гостей, почала мити посуд. Михайло швиденько роздягнувся і ліг, закрив очі, наче дуже хоче спати. Вранці Михайло, прокинувшись, не побачив в ліжку дружини, що було дуже дивно. Всі ці роки, як би не було, вони спали в одному ліжку. Михайло потягнувся, згадав вчорашній вечір, бурхливe знайомство з Юлькою, мрійливо посміхнувся.

Потім випадково глянув на іншу сторону ліжка, де повинна була спати дружина, і від несподіваної картини здивовано округлив очі. Вся половина ліжка була усипана сухофруктами: абрикосом, чорносливом, сушеними яблуками і грушами. – Що за нісенітниця? – пробурмотів Михайло. – Оля, ти де? Йди сюди! – закричав він. Але ніхто не відгукнувся. Михайло встав і вийшов в зал, потім пройшов на кухню. Ольги не було.

Він згадав, як обговорював свою дружину з Юлькою і зрозумів натяк на сухофрукти. Дружина прийшла додому тільки до обіду. І не одна. З нею були два старших брата. – Збирай речі і вимітайся. Якщо будеш заперечувати, розповім синам про твій зв’язок з дівчиною. Це тобі відповідь від «сухофрукта», – так, здається, ти мене вчора назвав. – Оля, все не так, це взагалі все не так.

Вона сама … я не очікував … Я тільки зараз схаменувся, я ж під враженням був. – Свояк, будь мужиком, – попросили брати, – піди по-хорошому. У той же день Михайло, приголомшений рішенням дружини, пішов з дому. Коли за ним зачинилися двері, Ольга впала на диван і стала плакати і крuчати від безвиході, образи і несправедливості.

Через вісім місяців Оля народила дівчинку. Відзначаючи сорок п’ять років, вона ще не знала, що чекає дитя. А коли вигнала Михайла, то зрозуміла, що збереже дитину. Довго нікому не говорила про дитину, боялася, що відмовляти будуть. І ось народилася донечка Ліля. Ольга записала дитину на Михайла – як ніяк рідний батько – і подала на розлучення і аліменти.

Михайло орендував в місті квартиру і став жити з Юлькою, якої вистачило на два місяці. А коли скінчилися у Михайла гроші, втекла від нього. Сусіди боялися дивитися Ользі в очі: соромно було за дочку. Іноді Михайло навідується в селище і бачить, як колишня дружина гуляє з донькою. Покращала, помолоділа Ольга виглядає так, як ніби й не було того ювілею, на якому чоловік зробив їй незабутній подарунок.

Тепер Михайло несміливо підходить, щоб поглянути на дочку, – в будинок його не пускають. Потім послужливо пропонує допомогу, поглядаючи на свою дружину-ягідку, яку він так рано списав з рахунків.

PS Діліться цим записом з друзями!

Фото ілюстративне, з відкритих джерел

facebook