Любу в селі ніхто не любив, поганою жінкою вона була. Суха, висока, з прямою спиною і неприємним поглядом, коли вона заходила в магазин всі, хто там був замовкали. Тому коли у Люби з’явилася в домі невістка, всі щиро співчували бідній дівчині.
Сім’я Люби в селі прожила все життя. В свій час вона вийшла заміж за місцевого хлопця, народила сина. Жили скритно від людей, але спокійно. До того часу, поки Степан не оголосив, що приведе додому невістку. Ольга була родом із міста, проте з небагатої сім’ї. Її батьки все життя прожили в однокімнатній квартирі, тому примістити зятя там не могли. То ж молодята вирішили, що поки не стануть на ноги, поживуть в селі.
І хоч дівчина була гарна, мила, вони любили один одного, але свекрусі невістка не подобалася. Поки жили всі разом, то скандали були весь час. Степан намагався втихомирити матір, заспокоював дружину – але нічого не виходило. Батько в це взагалі не ліз, знаючи характер своєї дружини, тільки сидів на ганку поки та кричала на невістку в хаті.
Незабаром Ольга зрозуміла, що чекає дитину. Степан сподівався, що народження онука примирить маму з невісткою, але вийшло ще гірше. Тепер мати ридала і лаялася поперемінно кожен день. Намагалася переконати сина, що дитину невістка нагуляла, що тепер посадить чужу дитину йому на шию і змусить годувати і ростити.
Степан лише зітхав, він дуже втомився від істерик матері і сліз дружини. Він шкодував дружину, і зовсім не знав, як бути з матір’ю, яку втихомирити було неможливо. Пробував поговорити з батьком, але той сказав, що в бабські розборки лізти не буде. Мати, звичайно не права, але простіше не звертати на неї уваги, ніж щось їй довести.
Через якийсь час Ольга народила сина, дуже схожого на свою бабусю. Але вона навіть не стала дивитися на внука, коли Степан привіз дружину з дитиною додому. Сказала, що цей байстрюк їй не потрібен. Степан вперше не стерпів матері. Він кричав на неї, говорив, що вона псує йому життя, що він ненавидить її, він втомився так жити. І вони з дружиною йдуть. І мати може влаштовувати свої концерти скільки завгодно, він так жити більше не може. І дружину з сином кидати не збирається.
Вони переїхали в сусіднє селище, там зняли дуже старенький будинок, почали обживатися. Люба до них не приходила, вона припинила спілкування не тільки з ненависною невісткою, але і з сином. Пізніше люди їй розповіли, що Степан подався в Польщу на заробітки. А потім була страшна новина – по дорозі додому сталося нещастя, Степана більше немає…
Все було наче в сні, Люба практично нічого не пам’ятає. Тепер вона почала розуміти, наскільки була не права по відношенню до сина і невістки, але пізно… В селі ніхто не впізнавав Любу, навіть боялися до неї підійти – жінка ходила чорна, як хмара.
Ольга сиділа в зажурі у старенькій хаті, сьогодні виповнилося один рік їхньому синочку, але Степан цього не побачить, хіба що з неба. Гіркі сльози обмивали лице згорьованої жінки. Раптом в їх двері хтось постукав і на порозі з’явилася свекруха.
Люба прийшла до них додому миритися, як вона сказала. Впала на коліна і плакала, просила прощення у невістки і онука. Тепер вона чітко бачила, що онук і справді схожий на неї, як дві краплі води.
Біда зблизила цих двох жінок. Ольга бачила, що свекруха все зрозуміла і усвідомила, і щиро кається. Тому пробачила їй всі образи заради світлої пам’яті при Степана…
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
