Ольга приїхала додому після 20-ти довгих років на чужині. Оглянула все навколо, і сльози мимоволі набігли їй на очі.
Як же вона любила це місце! І що вони з ним зробили?
Подвір’я зовсім заросло травою, хата похилилася настільки, що її вже не відновити.
Багато років тому на це чудове місце Ольгу привіз її коханий Олег. Вона якраз закінчила інтернат, бо була сиротою, і мала йти на роботу на завод, де їй виділили місце в гуртожитку.
На роботі вона Олега зустріла, це було кохання з першого погляду.
Через кілька місяців Олег запропонував їй виходити за нього заміж і переїжджати до нього в село.
– Мама буде дуже рада. Ти обов’язково їй сподобаєшся! – пообіцяв Олег.
Так і прибилася Ольга в ці краї. Полюбила і цю місцевість, і маму чоловіка всім серцем, бо сиротою була, і завжди мріяла мати власний дім і власну родину.
Жили вони в невеликій хатині, разом з мамою Олега. І все було б добре, якби не старша сестра Олега, Галина. Надто недоброю і заздрісною вона була.
Жила по-сусідству, в новій хаті, яку збудували для неї батьки, бо Галина відразу заявила, що жити з ними не буде.
Та Ользі не треба було великої хати, вона була щаслива і в маленькій, головне, що тепер у неї родина є.
Тут народилося двійко її діточок, два синочка, два крила! Якою ж щасливою робив її їхній дитячий сміх і безперервна метушня на подвір’ї, куди вони скликали всіх сусідських хлопців!
Минули роки, сини виросли і розлетілися, а чоловіка раптово не стало.
Відтоді почувалася Ольга зовсім самотньою. А Галина все маму підговорювала, що вона тут чужа, і нема їй тут що робити.
Терпіла Ольга майже рік, а потім, за порадою знайомої, зібралася і на заробітки поїхала в Італію.
За цей час Галина переконала таки стареньку маму, що все майно треба їй, доньці рідній переписати, щоб нічого Ользі не дісталося.
Свекрухи теж давно не стало. Ользі навіть ніхто не повідомив, а вона б обов’язково приїхала, адже свекруха стала для неї як мама.
Ольга всі зароблені гроші синам висилала, а вони два будинки збудували, так що житлом своїх дітей жінка забезпечила.
Тепер, коли через 20 років вона додому повернулася, не могла Ольга не зайти в те місце, де вона вперше стала по-справжньому щасливою.
От тільки не сподівалася вона побачити все в настільки запущеному стані. Галина зробила порядок лише біля свого будинку, а хата матері її не цікавила.
Поки Ольга стояла у воріт і згадувала минуле, Галина через вікно побачила її і вийшла у двір зловтішатися:
– Що, синьйора приїхала? І як тобі тут? Убожество? Звичайно! Чула я, що ти собі хороми набудувала, а про людей, які скільки добра тобі зробили, ти навіть не згадала!
Ольга з сумом глянула на Галину, зрозуміла, що є люди, які ніколи не зміняться, витягла з сумочки 100 євро, і сказала, щоб та заплатила людям, аби ті хоч траву біля хати покосили і привели подвір’я до порядку.
Потім Ольга замовила мамі пам’ятник, бо крім хреста і гірки землі, на могилі свекрухи нічого не було.
В житті, як на довгій ниві, все трапляється. Колись вона була сиротою, в якої нічого не було, а зараз – вона багата синьйора, яка має і будинки, і гроші. Але не можна забувати ніколи про місця, де ти була щасливою, і про людей, які протягнули руку допомоги у найважчі часи.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.