Ольга похапцем збиралася додому, бо її син зателефонував їй в Італію і сказав, що буде одружуватися. Наречена дитину чекає, відтягувати вже нема куди, тому треба робити весілля.
“Добре, що я хоч квартиру встигла купити”, – раділа Ольга і уявляла, як вона вручить на весіллі молодятам ключі від їхнього помешкання.
Дві тисячі євро у Ольги було відкладено, ще три тисячі вона позичила у подруги, такої ж заробітчанки, як і вона сама, подумала що 5 тисяч євро мало б вистачити, і поїхала сина женити.
До весілля залишалося зовсім мало часу, тому у передвесільній метушні Ольга нічого і не помітила. Все рахувала гроші, переживала, щоб вистачило на все.
Син захотів, щоб все було по найвищому розряду, адже у нього мама – заробітчанка. Невістка теж не вдавала з себе скромну, а прямо говорила, що і як має бути. Одна її сукня коштувала 500 євро, і оплатила її Ольга, бо у сватів грошей не було.
Весілля вдалося на славу, Ольга витратила все, до останнього євро, до того ж вирішила, що гроші з конвертів вона теж забирати не буде, все віддасть молодятам, щоб вони мали собі на старт.
В розпал свята до Ольги підійшла сусідка, і стала її нахвалювати:
– У багатьох заробітчанок я на весіллі була, але такого не бачила, – каже.
Ольга припустила, що сусідка хвалить її за розкіш свята, але про всяк випадок перепитала, що саме вона має на увазі.
– Ой, Ольго, Ольго. Ти з своїми заробітками і євриками вже геть нічого не бачиш. Он, глянь, ота білява жіночка – це кохана твого чоловіка, а он і їхня донечка. Тільки не кажи, що ти не знала. Це ж треба, до чого твій Павло додумався – привів свою пасію на весілля до сина.
У Ольги земля пішла з-під ніг. Так, вона звернула увагу на те, що не знає цієї жіночки, але припустила, що це гостя з боку нареченої. Вона навіть уявити не могла, що її чоловік на таке здатний.
– А син знав, чого він нічого не сказав нічого мені? – Ольга зблідла і присіла на лавку.
– Ну ти даєш. Невже сама не розумієш? Він боявся, що ти припиниш італійські транші висилати. А кому хочеться втрачати банкомат, з якого постійно сипляться гроші? – каже сусідка.
В цей час тамада покликав батьків до святкового тосту. Павло побажав сину мати багато грошей і любові. Ольга ж благословила дітей на щасливе сімейне життя і наголосила, що любов за ніякі гроші не купиш, головне – вміти берегти те, що маєш.
На наступний день Ольга стала збиратися назад в Італію. Син запитав, чого вона так поспішає, адже можна ще посидіти в тісному сімейному колі.
– Посидите без мене. Синку, ти ж вже звик і знаєш, як це робиться. Навіщо батька стільки років прикривав? – запитала із сльозами на очах.
– Мамо, не починай, це ваша з батьком справа, я тут ні до чого, – став відпиратися син. – А ця дівчинка – виходить, моя сестричка, – каже.
– Ще скажи, що та білявка тобі мама? – не витримала Ольга, дивлячись, як спокійно її син ставиться до ситуації, яка склалася.
На цю їхню розмову зайшов і чоловік.
– Бачу, що ти вже знаєш, Ольго. Може воно і на краще. Я сам тобі хотів сказати, але що це дасть? Розлучатися я з тобою не збираюся, бо доведеться усе майно ділити – забагато мороки. Та й Лариса не вимагає нічого, лише хоче, щоб я нашу доньку забезпечував. Ми ж впораємося? – питає.
– Я їду в Італію, бо мені борг за весілля сина треба повернути, – відповіла Ольга.
Що робити, як бути – вона не знала. Такої підлості від чоловіка, та й від сина, вона аж ніяк не очікувала.
Що порадите Ользі? Як їй вчинити в цій непростій ситуації?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
