fbpx
Життєві історії
Ольга Павлівна довго не могла підібрати потрібних слів для доньки, а потім сказала, як є – Степан пропонує одружитися з ним і переїхати до нього

Найдорожчою людиною в світі для Зоряни була і залишається мама, незважаючи на те, що жінка вже і сама мама, у неї підростає маленький синочок.

Може тому, що залишилися вони рано удвох наодинці. Ольга Павлівна виховувала Зорянку сама – чоловік залишив її з малям відразу після народження. Жодного разу після того не з’явився, щоб хоч дочку побачити, не кажучи вже про якусь грошову допомогу.

Ольга Павлівна працювала в школі педагогом, викладала в молодших класах. А ввечері не цуралася і іншої роботи, завжди ходила на якісь підзаробітки, щоб лише донечці нічого не бракувало.

А коли Зоряна трохи підросла і вступила до університету, Ольга Павлівна, не роздумуючи, подалася до Італії, щоб допомогти дочці.

За 5 років заробила на квартиру, Зоряна берегла кожну мамину копійку, бо знала, як тяжко мамі вона дається.

Приїхала Ольга Павлівна додому лише один раз – на весілля своєї донечки, і знову повернулася, бо тепер треба було щось і для внуків підзаробити.

Коли вдруге повернулася в Україну на хрестини онука, Зоряна благала маму не їхати більше нікуди. Вона добре розуміла, що Ольга Павлівна і так все життя заради неї жила. А вона ж, молода жінка, всього 60 нещодавно виповнилося.

Більше Ольга Павлівна нікуди і не поїхала. Залишилася вдома дочці допомагати, внука няньчити.

Та все частіше стала помічати Зоряна сум в очах матері. Причини не розуміла, але відчувала, що щось не дає мамі спокою. Зоряна не помилилася, мама знову сьогодні повернулася з церкви сумна, стривожена, видно було, що вона зосереджено думає над чимось.

Коли Зоряна переконалася, що не помиляється щодо мами, наважилася на серйозну розмову.

– Мамо, ти вже який місяць ходиш сама не своя, болить що? Чи, може, образив хто? Кажи, не мовчи, ти ж знаєш, що ти для мене найрідніша.

Ольга Павлівна довго не могла підібрати потрібних слів, а потім, все-таки, сказала, як є:

– Донечко, не суди мене строго, я закохалася. Так сильно, як ніколи в житті. Це дядько Степан. Він пропонує мені одружитися з ним і переїхати до нього.

Тепер щонеділі, після Служби Божої, підходить до мене з одним і тим же запитанням:

– А що, Ольго, ти прийняла вже рішення. Я ж все життя на тебе чекав. Давай поживемо хоч на старість.

Ольга Павлівна розплакалася:

– І я його дуже сильно люблю, але ж як я тебе залишу.

Зоряна обійняла мамусю з такою щирістю і любов’ю:

– Яка ж ти смішна, мамо. Ти не помітила, що я уже зовсім доросла. Ти ж все життя жила заради когось. Ти, як ніхто інший, заслуговуєш на щастя. Погоджуйся, навіть не думай.

Зоряна побігла до телефону:

– Доброго дня, дядьку Степане. Запрошуємо вас сьогодні на вечерю.

Дівчина нарешті була щасливою, бо бачила, якою щасливою зробили Ольгу Павлівну її слова.

– Дивись, Олежику, – звернулася Зоряна до маленького синочка. – Тепер у тебе буде ще й справжній дідусь.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page