Зима в Тернополі видалася справжньою: з хуртовинами, що замітали старі вулички, та кришталевим інієм на каштанах.
Марта, жінка енергійна та допитлива, яка все життя присвятила викладанню біології, стояла посеред своєї світлої кухні.
Перед нею лежав записник, але замість звичних рецептів святкових рулетів та паштетів там були розрахунки калорій та глікемічного індексу.
— Олесю, — звернулася вона до чоловіка, який у вітальні якраз розплутував вогники для ялинки. — Цьогоріч наш Новий рік буде іншим. Жодного майонезного «Олів’є», ніякого жирного холодцю і, боронь Боже, смажених шніцелів.
Олесь, чоловік добродушний і звиклий до комфорту, від несподіванки впустив гірлянду.
— Це як це — без холодцю? Мартусю, ти що, жартуєш? Це ж як церква без дзвонів!
— Ні, люба моя людино, я абсолютно серйозно. Після останнього обстеження лікар сказав прямо: або я беру свій раціон під контроль, або моє серце скоро відмовиться зі мною співпрацювати. Тому на столі буде лише корисна їжа. Запечена риба, багато зелені, овочеві муси та безглютенові десерти.
Олесь підійшов до порогу кухні, витираючи руки об фартух.
— Але ж Денис приїде! Зі своєю Зоряною та маленькою Оленкою! Ти знаєш, як син любить твою домашню ковбаску. Він у тому Києві на самих бутербродах живе, чекає твоїх частувань як спасіння!
— Денису тридцять п’ять, а він вже більший і важчий за тебе, — непохитно відповіла Марта. — А Зоряна взагалі три роки як вегетаріанка, просто вона мовчала, щоб мене не образити. Тож цього разу ми подбаємо про здоров’я всієї родини. Крапка.
Підготовка до свята перетворилася на справжнє детективне випробування.
Марта методично замінювала звичні продукти на їхні «здорові» аналоги.
Замість білого борошна з’явилося мигдалеве, замість цукру — сироп агави, а замість свинячої шийки — філе індички, яке вона маринувала в лимонному соці та травах.
Олесь спостерігав за цим із жахом.
Для нього свято завжди пахло засмаженою скоринкою та домашнім затишком, а тепер кухня нагадувала лабораторію.
— Марто, це ж насіння! — вигукнув він, зазирнувши в баночку з чіа. — Ти хочеш годувати онуку їжею для птахів?
— Це суперфуд, Олесю! У ньому омега-3 більше, ніж у твоєму салі, — спокійно пояснювала дружина.
Конфлікт загострювався.
Олесь намагався діяти через сина.
Він потайки зателефонував Денису:
— Сину, рятуй! Мати геть вже не розуміє, що коїть на тому здоровому харчуванні. На Новий рік обіцяє тільки салатне листя і якусь «кіноа». Привези хоч палку ковбаси нишком, бо батько до весни не дотягне.
Денис на іншому кінці дроту лише зітхнув:
— Тату, ну ти ж знаєш маму. Якщо вона щось вбила собі в голову — це закон. Та й мені справді лікар порадив трохи скинути вагу. Може, воно й на краще?
Олесь зрозумів: допомоги чекати нізвідки.
Весь світ змовився проти його права на порцію святкового холодцю.
Коли діти нарешті приїхали, атмосфера в домі була напруженою. Зоряна, побачивши стіл, вкритий легкими салатами та овочевими нарізками, щиро зраділа.
— Марто Савівно, ви просто неймовірна! Нарешті я зможу встати з-за столу без відчуття, що я проковтнула цеглину!
Маленька Оленка, втім, була не такою дипломатичною.
— Бабусю, а де цукерки? Ті, що в золотих обгортках? — запитала вона, розглядаючи тарілку з сухофруктами та горіхами.
— Сонечко, це набагато смачніше і корисніше для твоїх зубок, — намагалася переконати її Марта.
Олесь сидів на чолі столу, наче на поминках.
Він жував запечену індичку, яка, хоч і була соковитою, в його уяві програвала звичайній домашній ковбасі.
— Смачно, — буркнув він, дивлячись, як Денис тягнеться за черговою порцією спаржі. — Але якось сумно. Наче ми не Новий рік святкуємо, а перебуваємо в санаторії.
Марта відчула, як її ентузіазм починає згасати.
Вона бачила, що чоловік справді сумує, а онука крутить носом від корисного десерту.
Вона хотіла як краще, але чи варте здоров’я такої гнітючої тиші за святковим столом?
Ближче до десятої вечора, коли Марта з Зоряною пішли вкладати Оленку спати, Олесь і Денис опинилися на балконі.
— Сину, ти привіз те, що я просив? — пошепки запитав батько.
Денис озирнувся на двері й витяг із сумки, захованої під старою курткою, пакунок.
— Ось. Ковбаса, шинка і шматок справжнього сиру. І ще «Київський» торт. Тільки тихо, тату! Якщо Зоряна дізнається — мені кінець, вона мене теж на овочі мене посадила.
Вони почали їсти прямо там, на холоді, ковтаючи шматки ковбаси з таким апетитом, наче не бачили їжі місяць.
— Боже, який смак! — прошепотів Олесь, витираючи жирні пальці. — Оце я розумію — Новий рік.
Раптом двері балкона відчинилися.
На порозі стояла Марта.
Вона мовчки дивилася на чоловіка з ковбасою в руці та сина, який намагався заховати торт за спиною.
Олесь завмер.
Він очікував на бурю.
Але Марта несподівано сіла на табурет, що стояв на балконі, і закрила обличчя руками.
— Мамо, ну не плач, — злякався Денис. — Ми просто, ми трішки. Твоя індичка дуже смачна, чесно!
Марта забрала руки від обличчя.
Вона не плакала. Вона сміялася.
— Ви тільки подивіться на себе! Два дорослі чоловіки, ховаєтеся як злодії, щоб з’їсти нещасну сосиску. Боже мій, що я з вами зробила?
— Мартусю, ми не хотіли тебе образити, — почав Олесь. — Просто розумієш, традиції — це не тільки про вітаміни. Це про відчуття того, що все на своїх місцях. Що вдома пахне так, як пахло завжди.
Марта підвелася і забрала у Дениса пакет із їжею.
— Несіть усе це в кухню. Тільки не на балконних тарілках, а на святкових.
За пів години стіл змінився.
Поруч із «суперфудами» Марти Савівни з’явилася нарізка, вареники, які Денис приховав у термосі, і той самий торт.
Марта Савівна відрізала собі маленький шматочок шинки.
— Знаєте що, — сказала вона, піднімаючи келих із компотом без цукру. — Я все одно буду стежити за вашим здоров’ям. І завтра ми всі йдемо в парк на велику прогулянку. Але сьогодні. Сьогодні головне — що ми разом. І що ми можемо бути чесними один з одним навіть через шматок ковбаси.
Свято ожило.
Олесь нарешті почав жартувати, Денис розповів цікаві історії з роботи, а Марта відчула неймовірну легкість.
Вона зрозуміла: здоров’я — це не тільки відсутність цукру чи зайвих калорій, це передусім мир і радість у душі.
Новий рік закінчився під звуки дитячих пісень, що лунали за вікном.
Марта засинала з посмішкою.
Вона знала, що з першого січня вона продовжить свою боротьбу за довголіття, але тепер вона робитиме це з мудрістю, залишаючи місце для маленьких радощів, які роблять життя солодшим за будь-який сироп агави.
А ви пробували так кардинально змінювати харчування? Чи вдавалося це вам? Що тут можна порадити іншим, які не можуть впоратися з цим?
Фото ілюстративне.
