fbpx
Життєві історії
Олеся сиділа тоді ще в декреті, а чоловіка звільнили з роботи. Тоді свекруха звернулася до сестри Володимира, у неї багатий чоловік, попросила, щоб десь прилаштував її сина. Іван взяв Володимира на роботу водієм, платив йому гарно, ставився добре, лише на людях Володимир називав його по імені і по батькові. А якось Тетяна подзвонила Олесі, попросила, щоб та приїхала до неї, вона її чекає. Виявилося, що їй потрібно вікна помити. – Твій чоловік у нас водієм працює, ми йому добре платимо, тому ти нам маєш бути вдячною за це

– Просто у нас тоді такий непростий період в житті склався, – розповідає Олеся, – за квартиру платити потрібно було, я в декреті якраз сиділа, а чоловіка звільнили з роботи, бо в них там на фірмі були якісь негаразди.

Олесі 28 років, її чоловік Володимир на рік старший за свою дружину і в сім’ї росте 3-х річна донечка. Сім’ї у них небагаті теж, вони обоє – старші діти в своїх сім’ях, так що жити з кимось із батьків з самого початку був не варіант абсолютно, так що молода сім’я орендувала окрему квартиру, а потім Олеся дізналася, що вже при надії вона і незабаром стане мамою.

І поки мрія про свою квартиру, навіть взяту в кредит, залишилася мрією.

– Сестра мого чоловіка Володимира, Тетяна, – продовжує Олеся, – молодша за свого брата на 3 роки. Їй дуже довго ніяк заміж вийти не вдавалося.

Олеся ж зі своєю зовицею завжди добре ладила, частенько дівчина приходила в гості, брат з дружиною брали її з собою на відпочинок до родичів Олесі, які живуть біля моря в Одеській області, дівчата разом ходили гуляти, навіть, коли на світ з’явилася маленька донька.

– Я з чоловіком познайомилася, – зізналася Тетяна, два з половиною роки тому, – він старший за мене на 16 років, вдівець, син у нього за кордоном вчиться.

– Ясно було, що новий знайомий був дуже забезпеченою людиною, – каже Олеся, – та й незабаром у Тетяни з’явилися дорогі речі, новенький недешевий телефон, про який я лише мріяти могла, красиві прикраси.

За зовицю раділи і свекор зі свекрухою, і Олеся з Володимиром.

Через пів року після знайомства зіграли пишне весілля, Тетяна переїхала жити від батьків до свого чоловіка.

Іван, чоловік Тетяни, був досить таки товариським, мав і заміський будинок, і шикарну велику квартиру недалеко від того місця, де орендував якраз житло Володимир зі своєю сім’єю.

– Звичайно, ми рідше стали з Тетяною бачитися, адже у неї тепер своє життя і свої турботи та розваги, – каже Олеся, – воно й зрозуміло, у неї тепер статус заміжньої жінки, нові турботи, нові знайомства. З роботи старої вона пішла відразу, пішла вчитися на водіння автомобілем, щоб отримати права. Десь рік тому вона зателефонувала.

– Слухай, виручи мене, дуже потрібно, – попросила зовиця Тетяна, – я щось не дуже добре себе почуваю, а ввечері гості у чоловіка будуть, ми їх вже давно запросили до себе, то важливі для нього люди, треба прибрати, але на це я вже викликала людини, а ще треба допомогти мені все сервірувати і приготувати до вечора, щоб були смачні і гарні страви. Та й поговоримо з тобою заодно, адже не бачилися вже давно, приходь, я з мамою вже домовилася, вона через годину приїде за твоїм дитям.

– Я пішла, адже не хотіла відмовляти, – розповідає Олеся, – ми все швидко зробили, все прибрали, приготували, весело поговорили, Тетяна мені наостанок дещо зі своїх речей віддала, ну і я пішла додому, не хотілося мені заважати їм, хоча Іван і запрошував залишатися з ними, але я все ж вирішила повернутися додому.

А ще через кілька місяців у Олесі з Володимиром якраз і почалися негаразди, залишилися зовсім без грошей. У чоловіка на роботі частенько затримували зарплату, а потім і зовсім звільнили половину колективу. У цю половину потрапив, на жаль, і сам Володимир.

– Ми не просили нікого і ні про що, – каже Олеся, – свекруха до зятя звернулася сама, бо знала про нашу ситуацію прекрасно, щоб той допоміг Володимиру працевлаштуватися.

– Мені водій потрібен, – сказав Іван, – нехай іде до мене Володимир, в оплаті не ображу, все буде добре.

– Нам не хотілося погоджуватися на цю пропозицію, все ж працювати на свого родича якось незручно, – каже Олеся, до того ж це завжди будемо їм винні. Просто безвихідь була якась у нас на той час. Ну подумали добре і вирішили, що Володимир тимчасово буде працювати, поки щось не знайде.

Але чоловік зовиці тримався просто, платив добре Володимиру, справи йшли своєю чергою. Нічим не підкреслював свого високого посадового місця, хіба що при сторонніх Володимир вже сам його по імені та по батькові називав. Чого не скажеш про зовицю.

– Прийди до нас, – зателефонувала вона якось знову Олесі, – треба допомогти мені в чомусь, ну приходь з племінницею, коротше, дуже треба, я вже чекаю на тебе, давай йди.

– Виявилося, – згадує Олеся, – Тетяні терміново знадобилося вимити відразу усі вікна в квартирі. І завжди це робила приходить до них їх постійна домробітниця, а тут, мабуть, зовиці щось там задумалося інше, вона вирішила мене до себе покликати, показати, хто головний.

Ольга прийшла, Тетяна зустріла її холодно, показала, де і що взяти, а сама взяла племінницю і повела її гратися в іншу кімнату.

– Чую я потім, донька моя заплакала, – каже Олеся, – Тетяна її залишила одну, сама піднялася в спальню, а дівчинка впала.

– Тетяно, – покликала Олеся, – ми йдемо, донечка плаче, а працювати я не можу, коли дівчинка без нагляду.

– Як це ти не можеш працювати, – обурилася Тетяна, – що, так і візьмеш і просто залишиш все, як є? З усіма дітьми малими таке трапляється, дивись, вона вже заспокоїлася, давай доробляй свою роботу.

Тут Олеся вже розлютилася і сказала, що вона не збирається нічого доробляти і в служниці до Тетяни вона не наймалася, щоб виконувати всю роботу, яку та їй доручає.

– Зате чоловік твій найнявся, – сказала зовиця, – мій чоловік йому гроші платить, причому, платить досить таки гарні гроші, які він зараз ніде отримувати не буде. Ти – дружина нашого водія, а значить – така ж наймана робоча жінка.

Ці слова почув і чоловік Тетяни, який повернувся вже з роботи.

– Це я у чоловіка твого працюю водієм, – сказав Володимир Тетяні, – а моя дружина ні, та й я думав, що я тобі брат, а не найманий працівник.

– Ми з Володимиром швидко зібралися, взяли дочку і пішли додому, – каже Олеся, – зрозуміло, про роботу Володимира й мови вже не йшло, та й незабаром чоловікові пощастило, він знайшов собі інше робоче місце, досить не погане.

Відтоді Олеся з Володимиром не спілкувалися з сім’єю Тетяни місяці 2, свекруха дзвонила, звинувачувала Олесю в тому, що вона занадто горда, що Тетяна просто пожартувала і нічого нехорошого вона не мала на увазі, що не треба було всерйоз сприймати її слів.

– Якщо грошей у вас зараз немає, то гордість треба було кудись подалі заховати, – сказала якось недобре мати Володимира, – дивись, Тетянка і доплатила б тобі за допомогу в тому, що ти прибрала в її квартирі.

Олеся, уважно все вислухавши, просто поклала телефон. Зараз вона проходить з дівчинкою комісію в дитячий садок і готується до виходу на роботу.

На роботі вже усі чекають її повернення.

– Я не знаю, – каже Олеся, – як довго Тетяна буде заміжня, боюся, що зі своїми амбіціями вчорашньої небагатої людини, вона швидко розчарує свого чоловіка. Він, мені здається, хороша людина. Володимир ображений і на сестру, і на свою маму. Не можна так ставитися до людей через те, що трохи завелося в них грошей. На Івана він не ображається, адже той нічого йому не зробив і жодного разу слова кривого не мовив.

– Останній шматок хліба черствого доїдатиму, – говорить Володимир тепер, – а у рідні роботу не попрошу більше ніколи. Інакше виходить: ні рідні, ні роботи. Але тепер ці на мене нехай не сподіваються, хай там що.

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне – varianty.

You cannot copy content of this page