Одарка з самого ранку чекала поштарку. От свята на носі, а пенсії досі немає. Одарка поринула в спогади… Олеся народилася, коли Одарці було 40, вона вже втратила надію, що колись стане матір’ю, а тут таке щастя. Правда, щастям це було лише для неї, оскільки Одарка була не в шлюбі – не знайшлося в селі парубка, який би хотів з нею одружитися, от так і жила біля батьків, на роботу ходила, думала, що так самотньо і зустріне старість.
Звістка про дитину її зовсім не засмутила, тепер у неї з’явився сенс в житті, а щоб не осоромити перед людьми своїх батьків, Одарка відправилася в сусідню область до своєї тітки, татової рідної сестри, в якої не було своїх дітей. Вона давно просила брата, щоб хтось з племінників приїхав до неї, жили б разом, а потім вона і хату б свою записала. Для Одарки це була чудова нагода почати все заново.
Для людей придумали історію, що вона вдова. Так вона в тітчиному селі і прижилася. Олеся росла напрочуд розумною дівчинкою, в школі вчилася добре, завжди прагнула в усьому бути першою. Часто Олеся приходила додому з своєю подружкою Наталкою, яка їй стала наче сестра. Одарці дуже подобалася Наталка, дівчинка теж росла без батька, з матір’ю жили бідно.
Частенько бувало – прибіжать дівчатка зі школи, і в хату до Одарки, а вона їх борщиком гаряченьким нагодує, спитає, як справи, та й тішиться, що буде на старість з ким поговорити.
Але доля придумала трохи інший сценарій. В селі був один найкращий парубок Микола, всі дівчата мріяли стати його дружиною, а він обрав Наталку. Смуток в очах доньки Одарка побачила відразу, та й характер доньки добре знала – не відступиться Олеся від свого… Так і сталося – коли Наталка готувалася до весілля, Олеся оголосила, що чекає від Миколи дитину.
Одружився Микола з Олесею, а Наталка назавжди поїхала з села. Життя у молодят не дуже клеїлося, надумав Микола їхати на заробітки. Олеся тут же зібрала речі і поїхала слідом за чоловіком. Спочатку, коли вони жили в Польщі, то ще хоч раз на рік навідувалися до матері, але відколи переїхали в Канаду, зв’язок практично втратився.
Олеся постійно говорила матері, що їм важко на чужині, грошей не вистачає. Одарці теж було нелегко, бо вік брав своє, на й на одну пенсію не дуже розженешся, але просити щось у доньки у неї не вистачало духу.
Ось рипнула хвіртка і в хату Одарки хтось постукав. Це була поштарка. Вона принесла пенсію і ще невелику коробочку. Одарка була впевнена, що це донька згадала, що у неї день народження і прислала їй подарунок. Але посилка була підписана німецькою мовою, Одарка довго розглядала її, вважаючи, що це якась помилка, поки не прочитала ім’я. Це була Наталка.
В посилці Одарка знайшла коробочку з новим телефоном і лист від Наталки. Наталка писала, що вже багато років живе в Німеччині, і що в неї в житті все склалося добре. Минуле вона давно пробачила. Мама в телефонній розмові розповіла їй, що бачила тітку Одарку, і у неї дуже старий кнопочний телефон, зв’язатися по відеозв’язку з донькою і внуками вона не може.
«А я раптом згадала Ваші смачні борщі, якими Ви нас з Олесею годували, і вирішила Вам подякувати».
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
