fbpx
Життєві історії
Олесі 34 роки, у неї двоє маленьких дітей – дівчатка 5 і 3 роки. Ще зовсім недавно, буквально пару тижнів тому, був і чоловік. Таких ще пошукати потрібно. Добрий, щедрий, працьовитий. Сім’ю забезпечував, з роботи завжди біг додому, займався дітьми, з дружини пилинки здував. Хочеш машину – ось тобі машина, хочеш на море – поїхали, збирайся! А пів року тому, в лютому, Олеся сходила на зустріч з однокласниками. І не хотіла йти вона, ніколи на цих зустрічах не була. Але чоловік наполіг – на свою голову: сходи, мовляв, розвійся, відпочинь. Пішла. І треба ж такому статися, зустріла там Олега – своє перше шкільне кохання

– Навіть не знаю, що й сказати, нехай він тільки мені з’явиться на очі, цей Олег! Просто не знаю, що з ним зроблю! – розсерджено розповідає Ольга Дмитрівна. – Ти бачиш який, наговорив жінці на голову! Дочка через нього з чоловіком своїм розлучилася, просто з золотим, пішла з двома дітьми, залишивши його. Все тепер, назад дороги немає у неї. А цей тепер руками просто розводить – я не я, і хата не моя: “Не знаю що ти собі там придумала сама, але я тобі нічого не винен. Сім’я мені не потрібна, пов’язувати себе з кимось я і не збирався ніколи. Тим більше з чужими дітьми! Для чого це мені?”

Дочці Ольги Дмитрівни, Олесі, 34 роки, у неї двоє маленьких дітей – дівчатка п’яти і трьох років. Ще зовсім недавно, буквально пару тижнів тому, був і чоловік. Та який, що й описати важко! Таких ще пошукати потрібно тепер. Добрий, щедрий, працьовитий. Сім’ю забезпечував, з роботи завжди біг додому, займався дітьми, з дружини пилинки здував. Хочеш машину – ось тобі машина, хочеш на море – поїхали, збирайся! Всі зароблені гроші віддавав дружині, найняв помічницю по господарству, щоб дружина не перепрацювала на кухні, машину їй купив після народження другої дочки.

Загалом, догоджав, як міг. Олеся жила, як в казці.

– Донька моя жила зі своїм чоловіком, як сир у маслі! – зітхає Ольга Дмитрівна. – Проблем та турбот не було ніяких абсолютно у неї, відмови не знала ні в чому. При цьому всьому останнім часом вічно незадоволена була вона. І нудно, і сумно, і з дітьми важко, це при тому, що допомагали всі, та й домробітниця ж у них була кожного дня, навіть у суботу, лише у неділю брала вихідний.

Пів року тому, в лютому, Олеся сходила на зустріч з однокласниками. І не хотіла йти особливо вона, ніколи на цих зустрічах не була. Але чоловік наполіг – на свою біду: сходи, мовляв, розвійся, відпочинь. Пішла. І треба ж такому статися, зустріла там Олега – своє перше шкільне кохання. Ользі Дмитрівні тоді дуже не подобалися ці відносини дочки, і вона полегшено перевела дух, коли тоді, багато років тому, Олег зник з горизонту. А донька начебто його забулася, адже була молода, сповнена мрій та амбіцій.

А тепер ось знову з’явився, і як не було п’ятнадцяти років нарізно.

– Наспівав їй про те, що всі роки шкодував, що вони розлучилися, що й досі він не одружений лише через неї, вона й повірила йому так легко! – розповідає Ольга Дмитрівна. – Такої відвертої локшини на вуха навішав моїй доньці. Я їй кажу, дочко, і ти в це віриш? П’ятнадцять років пам’ятав, шкодував, і ніяк себе за цей час не показав, жодного разу у твоєму житті не з’явився? Ну він знав, що я заміжня, говорить! Що у мене діти! Не хотів турбувати.

Ольга Дмитрівна настійно порадила доньці викинути цю зустріч з голови, але та, звичайно ж, не послухалася рідної матері. Незабаром у них почалися відносини на стороні.

– Я вже не знала, що робити! – зітхає Ольга Дмитрівна. – Кажу, припиняй все негайно, інакше я чоловіку твоєму вже скажу сама. А вона: ” Та й говори, подумаєш! Так навіть краще буде”. І бігала на побачення. Наспівала чоловікові про курси якісь, дітям взяла няню, тому що я відмовилася сидіти навідріз, ще не вистачало мені це все покривати. Хоча до цього з онуками сиділа частенько. Ну, нічого нікому я, звичайно, не сказала. Потім усім сказали сидіти по домах, я так зраділа! Думаю, ну ось, тепер все стане на свої місця. Але і це не допомогло!

Пару тижнів тому Олеся зважилася: зібрала валізу і пішла від чоловіка остаточно, забравши дітей. Написала йому довгий великий лист, відправила по електронній пошті. Розповіла все, як є. Більше не кохає його, знати не хоче, має іншого і своє життя влаштовуватиме тепер сама.

– Що вже їй там цей Олег говорив, я не знаю, але вона ні секунди не сумнівалася, що він прийме її з дітьми з розпростертими обіймами! – розповідає Ольга Дмитрівна. – А виявилося не так. Він, як чемодан побачив, навіть в квартиру в свою їх не впустив! “Ні-ні-ні, мені такого тут щастя не треба! Ну і що, що від чоловіка пішла. Це твої справи, я тебе від нього не вів. І взагалі, заводити сім’ю не планував. Не кажучи вже про те, що не планував виховувати чужих дітей”.

Той Олег просто відразу виставив їх усіх на майданчик і закрив двері. Навіть на поріг до себе не пустив.

Олеся з дітьми приїхала до матері, два тижні лежить обличчям до стіни. Діти на Ользі Дмитрівні. Чоловік Олесі дружину більше бачити не хоче, хоча дітей готовий забрати хоч зараз.

Ольга Дмитрівна сама зараз звинувачує у всьому Олега, сама вже хотіла б з ним поговорити. Якби не він, нічого б цього не було! Заморочив своїми солодкими обіцянками жінці голову, зробив так, що вона пішла від чоловіка. Навіщо, якщо вона була йому не потрібна? І про дітей він знав. І нехай не бреше, що «нікуди не кликав і нічого не обіцяв». Якби не обіцяв, Олеся б, напевно, так не вчинила ніколи. Мости б за спиною не руйнувала.

– Ні, Олеся, звичайно, теж хороша – наробила таких нехороших справ. Але якби Олег не кружляв їй голову і не співав у вуха – вона б на таке не зважилася! – сумує тепер Ольга Дмитрівна. Але вона не знає, що їй робити, щоб допомогти доньці з дітьми і повернути їх додому, в сім’ю.

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне – pixabay.

facebook