Олено, нарешті! — почувся в слухавці енергійний голос свекрухи. — Я дзвоню-дзвоню, ніяк не докличешся. Скажи-но мені, дорогенька, ви з Андрієм у суботу ввечері маєте якісь плани? Невістка подумки пробіглася календарем. Субота обіцяла бути спокійною. — Та ніби вільні, Ганно Степанівно. А що сталося? — Та як же! Масниця! — голос свекрухи зазвучав майже тріумфально. — Я вирішила напекти млинців за нашим давнім родинним рецептом, ще від бабусі моєї залишився. Приходьте, посидимо по-сімейному, проведемо зиму як належить. Андрію обов’язково передай. Чекаю на вас о шостій! Пропозиція здалася Олені цілком пристойною, навіть зворушливою. Невістка погодилася, нічого не знаючи про задум свекрухи

Була друга половина лютого. Погода видалася напрочуд лагідною, ніби весна вирішила зазирнути в гості раніше терміну.

За вікнами київської багатоповерхівки, що височіла на самій околиці спального району, повільно танув почорнілий сніг, перетворюючись на брудні струмки, які весело дзюркотіли вздовж тротуарів.

Олена саме перебирала речі у шафі, сортуючи зимовий одяг, коли в передпокої озвався домофон.

Чоловічий голос бадьоро повідомив, що кур’єр привіз посилку.

Розписавшись у накладній, жінка зачинила двері й залишила пакунок на підлозі.

У цю мить екран її мобільного засвітився — три пропущені дзвінки від свекрухи.

Олена зітхнула й натиснула «передзвонити».

— Олено, нарешті! — почувся в слухавці енергійний голос Ганни Степанівни. — Я дзвоню-дзвоню, ніяк не докличешся. Скажи-но мені, дорогенька, ви з Андрієм у суботу ввечері маєте якісь плани?

Невістка подумки пробіглася календарем. Субота обіцяла бути спокійною.

— Та ніби вільні, Ганно Степанівно. А що сталося?

— Та як же! Масниця! — голос свекрухи зазвучав майже тріумфально. — Я вирішила напекти млинців за нашим давнім родинним рецептом, ще від бабусі моєї залишився. Приходьте, посидимо по-сімейному, проведемо зиму як належить. Андрію обов’язково передай. Чекаю на вас о шостій!

Пропозиція здалася Олені цілком пристойною, навіть зворушливою.

Хоча вона знала, що характер у Ганни Степанівни — не цукор, проте відмовлятися від домашніх млинців у родинному колі не випадало.

Масниця — свято тепле. Вона подякувала і підтвердила візит.

У суботу, рівно о вісімнадцятій, подружжя стояло перед дверима квартири матері.

Андрій натиснув на дзвінок. За кілька хвилин двері відчинилися.

— Проходьте, мої любі, роззувайтеся, — Ганна Степанівна, жінка поважна, із бездоганно вкладеною сріблястою зачіскою, відступила, запрошуючи їх досередини.

Олена повісила пальто і мимоволі принюхалася.

У повітрі відчувався аромат звичних парфумів свекрухи та легкий запах мийних засобів, але головного — запаху свіжої випічки — не було й близько.

З кухні не доносилося ані шипіння пательні, ані солодкого духу підсмаженого тіста.

Коли вони пройшли до вітальні, Олена побачила на столі вазочку з цукерками, ошатний чайний сервіз і тарілку з нарізаною ковбасою.

Андрій, нічого не запідозривши, вмостився на дивані.

— А де ж головна страва, мамо? Ми з самого ранку нічого не їли, спеціально місце для твоїх фірмових млинців берегли!

Ганна Степанівна сплеснула руками і театрально зітхнула, опустивши очі.

— Ой, Андрійчику, така біда! Я ж тісто ще з вечора поставила, щоб сьогодні тільки смажити. А воно, уявляєте, перекисло! Так прикро, аж плакати хочеться.

Олена обмінялася поглядом із чоловіком. Ситуація видалася їй вкрай дивною.

Ганна Степанівна завжди була взірцевою господинею, у якої все було прораховано до міліметра, і такі кулінарні катастрофи з нею траплялися вкрай рідко, якщо взагалі траплялися.

— То, може, я в магазин збігаю? — запропонував Андрій, підводячись. — Тут за рогом кулінарія непогана, візьмемо готових.

— Що ти, синку! — замахала руками пенсіонерка. — Ті магазинні млинці — як гума, тільки шлунок псувати. Ні, в жодному разі! Але ж наша Оленочка — така майстриня, я ж знаю, вона краще за будь-якого шеф-кухаря готує.

Ганна Степанівна повернулася до невістки з лагідною, майже благальною посмішкою.

— Оленочко, зроби ласку, заміси швиденько сама. Часу в нас багато, мука є, яйця свіжі, молоко домашнє — все купила, ніби відчувала. А я поки чайник поставлю, серветки розкладу. Тобі ж не важко, правда? Це ж хвилина справи для такої господині.

Олена відчула, як усередині починає закипати глухе роздратування.

Її запросили в гості на свято, вона налаштовувалася на відпочинок, а тепер їй пропонували стати до чужої плити. Андрій нахмурився, перевів погляд з матері на дружину, але промовчав.

Атмосфера стала натягнутою. Олена зробила глибокий вдих.

Влаштовувати скандал прямо зараз означало зіпсувати вечір чоловікові. Вона примусила себе посміхнутися.

— Добре, Ганно Степанівна. Де ваші продукти?

Свекруха миттєво просіяла і забігала кухнею, відчиняючи шафки.

— Ось борошно вищого ґатунку, ось молоко, яйця в дверцятах. Олія соняшникова тут, а ось вершкове масло — не шкодуй, клади побільше!

Олена засукала рукави. Поки вона працювала, Ганна Степанівна крутилася поруч, давала «цінні» поради щодо густини тіста, але сама навіть пальцем не ворухнула.

Андрій пішов у кімнату дивитися телевізор.

Млинці вийшли ідеальними — тонкими, мереживними, із золотистою скоринкою.

Олена напекла цілу гору. Вечеря минула спокійно, господиня розсипалася в компліментах, проте в душі невістки залишився неприємний осад.

Вона вирішила, що це просто прикрий збіг обставин.

Проте це була не випадковість. Наступний інцидент стався на Великдень. За два дні до свята Ганна Степанівна зателефонувала знову, голос її був урочистим:

— Оленочко, Андрію, чекаю на вас у неділю. Буду пекти паски, накрию святковий стіл, все буде як у найкращих традиціях. Приходьте до другої години.

Олена внутрішньо напружилася, але вирішила не накручувати себе завчасно.

Для підстраховки вона навіть спекла вдома маленьку пасочку і пофарбувала крашанки — про всяк випадок.

Коли вони прийшли, у квартирі пахло свіжістю після прибирання, але жодного натяку на аромат здоби.

На столі, застеленому святковою скатертиною, стояли лише порожні тарілки.

Свекруха зустріла їх у гарному фартуху, але руки її були абсолютно чистими, без жодного сліду борошна.

— А ось і мої дорогі! — вигукнула вона. — Заходьте! Андрійчику, допомоги мені, принеси стільці з кухні, бо нас багато. А ми з Оленочкою зараз швиденько салатики наріжемо і пасочки до чаю підготуємо.

Олена зупинилася посеред коридору.

— Які салатики, Ганно Степанівна? Ви ж казали, що самі стіл організуєте.

Свекруха зобразила на обличчі щире здивування.

— Так я і організувала! Все необхідне купила: і шиночку, і сир, і горошок, і майонез найкращий. Навіть олів’є в кулінарії взяла, але його ж треба до ладу довести, перемішати, прикрасити. Паски я теж купила в елітній пекарні, але їх треба красиво порізати, викласти на блюдо. А я, зізнатися, зовсім не маю твого таланту до сервірування. У тебе завжди все так естетично виходить, справжнє мистецтво! Оленочко, допоможи, га?

Андрій, який саме ніс стілець, завмер і поставив його на підлогу.

— Мамо, це вже вдруге. Ми прийшли до тебе в гості, а ти знову змушуєш Олену готувати.

Пенсіонерка ображено підтиснула губи, очі її зволожилися.

— Синку, ну що ти таке кажеш? Хіба я змушую? Я просто прошу рідну людину про допомогу. Я цілий день прибирала, прала фіранки, готувалася до вашого приходу. Невже вам для власної матері шкода двадцяти хвилин?

Олена подивилася на чоловіка, потім на свекруху.

Розпочинати з’ясування стосунків у такий великий празник не хотілося.

Жінка знову стрималася, кивнула і пройшла на кухню. Вона швидко нарізала закуски, виклала паски, оформила нарізку.

За столом Ганна Степанівна знову була втіленням люб’язності, але Олена майже не торкнулася їжі.

Вона почувалася не гостею, а найманим персоналом, якого обдурили, пообіцявши свято.

Минув місяць. Настав травень, а з ним — і чергове запрошення.

— Оленочко, у понеділок на вихідний будемо шашлики смажити! Я м’ясо вже замаринувала, планую купити електрошашлишницю, щоб нікуди не їхати. Приходьте до першої.

Олена поклала слухавку і уважно подивилася на Андрія.

— Андрію, твоя мама знову кличе нас на «святкування». Як думаєш, який сценарій цього разу?

Андрій важко зітхнув.

— Лєн, ну може, цього разу дійсно все нормально? Вона ж не може бути настільки, ну, ти розумієш.

— Може, — впевнено сказала дружина. — Вона саме така. Я не піду.

— Ну як це не підеш? — нахмурився чоловік. — Це ж свято, мама старається по-своєму. Давай підемо, а якщо знову почнеться та сама пісня — просто розвернемося і підемо геть. Обіцяю.

Олена вагалася, але не хотіла сварити Андрія з матір’ю, тому погодилася на останню спробу.

Вони приїхали до будинку Ганни Степанівни о першій годині дня.

Свекруха вже чекала їх на лавці біля під’їзду з порожніми руками.

Поруч на парапеті стояла лише упаковка паперових тарілок і пластикові стаканчики.

— О, прийшли! — зраділа вона. — Ну що, давайте ставити мангал. Андрійчику, ти ж у нас козак, розберешся з мангалом і розпалиш вугілля. А Оленочка зараз м’ясо на шампури наниже. Ви тільки в магазин сусідній спочатку заскочте, там якраз замариноване свіже привезли, бо я своє спробувала — щось не те вийшло, довелося викинути. А в мене спина так болить, що я й нагнутися не можу.

Олена зупинилася як укопана.

Андрій мовчки дивився на матір, потім на дружину.

— Мамо, ти хочеш сказати, що ми будемо смажити шашлики прямо під під’їздом багатоповерхівки? — запитав він тихо. — І де електрошашлишниця, про яку ти казала?

— Я? — Ганна Степанівна щиро здивувалася. — Хіба я таке обіцяла? Мабуть, ти щось переплутав. Ну чого ви стоїте? Йдіть швидше, поки все м’ясо не розібрали!

Олена, не сказавши жодного слова, розвернулася і впевненим кроком попрямувала до машини.

— Олено, ти куди? — крикнув Андрій.

— Додому, — не озираючись, кинула вона. — Сідай у машину, ми їдемо.

Чоловік секунду вагався, дивлячись на матір, яка стояла з відкритим ротом, а потім рішуче махнув рукою і пішов слідом за дружиною.

Він сів за кермо, завів двигун. У дзеркалі заднього виду було видно, як Ганна Степанівна самотньо стоїть біля під’їзду, тримаючи в руках пачку одноразових тарілок.

— Все, Андрію. Більше я до твоєї матері в «гості» не піду, — відрізала Олена, коли вони виїхали на головну дорогу. — Якщо вона хоче нас бачити — нехай приходить до нас. Я краще сама все приготую заздалегідь у себе вдома, ніж буду працювати прислугою на її кухні.

Андрій мовчки кивнув і міцно стиснув її руку.

Минув тиждень. Свекруха не телефонувала. Потім другий.

На третьому тижні пролунав дзвінок у двері їхньої квартири.

Олена була вдома сама. Відчинивши двері, вона побачила на порозі Ганну Степанівну з невеликим пакунком.

— Добридень, Олено, — промовила вона миролюбно. — Я тут повз проходила, думаю, дай зазирну, провідаю вас. Андрій вдома?

— Андрія немає, він на роботі, — стримано відповіла невістка. — Але проходьте, раз уже прийшли.

Свекруха пройшла до вітальні, вмостилася на дивані й озирнулася довкола.

— Гарно у вас, чисто. А я ось тістечок купила у нашій пекарні, дуже смачні. Давай чаю поп’ємо, поговоримо по-жіночому.

Пенсіонерка дістала коробку з солодощами.

Олена сходила на кухню, заварила чай і повернулася з чашками.

— А знаєш, Оленочко, — хитро посміхнулася Ганна Степанівна, — перед тим як чай пити, може, ти мені щось смачненьке приготуєш? Я так давно не їла твоєї смаженої картопельки з грибами, як ти вмієш.

Олена поставила чашку на стіл і уважно подивилася свекрусі прямо в очі.

— Ганно Степанівна, я рада, що ви зайшли. Але давайте одразу встановимо правила. Коли ви приходите в гості до мене — я господарка. Я пригощаю вас чаєм, можу запропонувати тістечка, які ви принесли. Але готувати повноцінний обід на ваше замовлення я не буду. Якщо ви голодна — на кухні є хліб, масло, сир. Можете зробити собі бутерброд. Я не прислуга — ні у вас вдома, ні у себе.

Обличчя пенсіонерки вмить витягнулося. Вона явно не була готова до такої прямоти.

— Олено, що ти таке кажеш? Я ж просто попросила, як рідну людину. А ти зі мною — як із чужою, якісь умови ставиш.

— Ви не чужа, ви — матір мого чоловіка, — спокійно продовжувала Олена. — Але будь-які стосунки будуються на повазі. Мені набридло приходити до вас на «свято» і весь вечір працювати кухарем, поки ви відпочиваєте. Я більше в ці ігри не граю. Хочете чаю? Він уже налитий.

Ганна Степанівна підвелася, її губи тремтіли від образи.

— Не треба мені твого чаю. Я думала, ми по-сімейному. А ти мені — умови. Андрію скажи, щоб передзвонив, як звільниться.

Вона швидко вдяглася і вийшла, голосно грюкнувши дверима.

Олена залишилася стояти в порожньому коридорі.

Вона не відчувала радості перемоги, лише порожнечу.

Конфлікт, який зрів місяцями, нарешті вибухнув.

Ввечері Олена розповіла про все чоловікові. Андрій вислухав мовчки, важко зітхнув і сказав:

— Завтра наберу її. Треба розставити всі крапки над «і».

Розмова була довгою і, судячи з виразу обличчя Андрія, дуже непростою.

— Мама образилася, — коротко повідомив він пізніше. — Каже, що ми її не любимо, що вона хотіла як краще, а ми її вигнали. Сказала, що більше до нас ні ногою.

— Що ж, це її вибір, — відповіла Олена. — Я не проти її візитів, але я проти того, щоб мною маніпулювали.

З того часу життя змінилося. Ганна Степанівна перестала телефонувати Олені.

Син дзвонив їй сам раз на тиждень, питав про здоров’я, але розмови були короткими та офіційними. У гості один до одного вони більше не ходили.

Наприкінці серпня Андрій запропонував поїхати до матері на день народження.

Олена погодилася, але зі своєю умовою:

— Ми купуємо гарний подарунок, я печу торт вдома. Ми приїжджаємо, вітаємо, сидимо тридцять-сорок хвилин як гості — і їдемо. Якщо вона хоч словом натякне, що я маю йти на кухню — ми встаємо і йдемо негайно.

Так і зробили. Вони приїхали, вручили подарунок і домашній торт.

На столі у свекрухи були готові салати з супермаркету та нарізка.

Ганна Степанівна була підкреслено ввічливою, але холодною. Чаювання тривало рівно сорок хвилин. Подякувавши, подружжя сослалося на справи і пішло.

На вулиці Андрій взяв дружину за руку.

— Знаєш, а так навіть краще. Всі все розуміють. Мама знає, що ми не прийдемо відпрацьовувати повинність, а ми знаємо, чого очікувати.

Олена кивнула. Сонце світило по-осінньому яскраво, але вже не гріло.

Вона подивилася на вікна свекрухи на п’ятому поверсі — штори були щільно засунуті.

Сімейні свята вони тепер відзначали або вдвох, або з друзями.

Ганна Степанівна залишилася у своїй квартирі — зі своїм бездоганним порядком і своїми образами.

Вона так і не зрозуміла, що справжня гостинність — це не можливість використати ближнього, а щире бажання поділитися теплом, не вимагаючи нічого натомість.

Чи бували у вашому житті подібні ситуації, коли родичі намагалися використати вашу доброту під виглядом «допомоги»?

Як ви боролися з такими маніпуляціями?

І чи могла піти невістка на поступки, адже мати нічого не робила, а просто хотіла побути з дітьми?

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page