Оленка була нелюбимою донькою, вона завжди знала, що її батьки більше люблять її молодшу сестру Тетянку, і це проявлялося абсолютно у всьому.
Тетянка народилася в другому шлюбі матері Оленки, батьки її леліяли як найкоштовнішу перлинку, кожній забаганці її потурали, а на старшу доньку і її потреби не звертали уваги.
Ну нехай, вітчим – він не зобов’язаний її любити, але мама… Оленка щиро і по-дитячому не розуміла, чому рідна мама її не любить.
Дівчинка відчувала себе зайвою та непотрібною, дійшло до того, що батьки вирішили віддати старшу доньку бабусі. Мати вважала народження Оленки своєю головною помилкою молодості, адже народила її не в шлюбі . Тому вирішила, що з бабусею їй буде краще, і відвезла свою старшу доньку до мами в село.
Оленка хоч і любила бабусю, але перший час часто плакала, бо сумувала за домом. Бабуся теж не могла стримувати сльози через таку несправедливість. Вона намагалася зробити все, щоб онучці біля неї було добре.
З часом, дівчинка звикла, життя у селі Оленці подобалося. Дівчинка добре вчилася та допомагала у всьому бабусі. Навіть коли виросла, не хотіла звідси їхати. На той момент бабуся була вже літня, тож її треба було доглядати.
А потім – зустріла тут Оленка свою любов, закохалася в місцевого парубка Ігоря. Майже рік прозустрічавшись, вони вирішили побратися.
Мама з вітчимом, і сестра Тетяна в селі були не частими гостями, тому про плани старшої доньки вийти заміж дізналися, коли до весілля залишалося два місяці.
Коли Тетяна побачила, яка щаслива її сестра, вона стала в село приїжджати частіше.
Оленка раділа приїздам сестри, адже сподівалася, що хоч із нею вдасться підтримувати добрі стосунки. Вона навіть із Ігорем її познайомила.
І ось наближався день весілля. Оленка дуже хвилювалася, продумувала все до найменшої дрібнички. Вона розглядала свою весільну сукню і не могла намилуватися. Раптом у кімнату увірвалася мати. Вона присіла біля старшої дочки і сказала:
– Тетяна завтра вийде заміж за Ігоря, а не ти, адже вона чекає від нього дитину! Я думаю, ти не станеш заважати щастю рідної сестри.
Всю ніч Оленка проридала в бабусиних обіймах. Бабуся їй вручила гроші, які планувала подарувати на весілля, і порадила їхати з села. Вона розуміла, що внучці зараз буде не солодко.
Оленка вирішила, що таки піде на весілля сестри, хоча та і виходить заміж за її нареченого. А на наступний день вона поїхала з села назавжди.
Через 10 років сестра сама її знайшла, бо мала до Оленки серйозну розмову.
В той день Оленка прокинулася від сонячних променів та сміху сина із сусідньої кімнати. Вони швидко поснідали і пішли гуляти в парк. Поки син грався на майданчику, Оленка відчула, що хтось на неї дивиться. То була Тетяна. Вигляд у неї був не вельми добрий, незважаючи на дороге вбрання.
Тетяна підійшла до мене і почала плакати:
– Недарма кажуть, що на чужому горі щастя не збудуєш. Я хочу пробачення у тебе попросити за те, що забрала любов батьків та коханої людини. Не вийшло у нас із Ігорем нічого доброго. Та й розплатилася я за свої помилки сповна. Спився він від горя і вже рік як його немає. А я захворіла, серйозно все у мене. Тому, сестричко, прошу тебе, прости мене, якщо зможеш.
Оленка вибачила сестру. Вона до останнього підтримувала її, але хвороба прогресувала. Мати після того, як не стало її улюбленої дочки, теж злягла і через кілька місяців пішла у засвіти.
А от вітчим зумів налагодити стосунки зі старшою донькою та стати гарним дідусем.
Оленка не сердиться, проте закон бумерангу ніхто не скасовував, тож кожен рано чи пізно заплатить за свої вчинки.
Ви змогли б все пробачити як Оленка? Як би ви вчинили на її місці?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
Шановні читачі, запрошуємо переглянути наші історії на Youtube.
Будемо вдячні, якщо Ви підпишетеся на наш канал.
