fbpx
Життєві історії
Оленка на весілля батька не запрошувала. Коли насмілився сам прийти, подарунок відразу віддала дружці і в його сторону більше не дивилася. Він стояв у куточку, з ним ніхто не розмовляв. Підійшла колишня дружина і прошипіла сердито: – Не псуй доньці весілля! Ти їй більше не потрібен!

Оленка на весілля батька не запрошувала. Коли насмілився сам прийти, подарунок відразу віддала дружці і в його сторону більше не дивилася. Він стояв у куточку, з ним ніхто не розмовляв. Підійшла колишня дружина і прошипіла сердито: – Не псуй доньці весілля! Ти їй більше не потрібен!

«Вітаю з онукою, дідусю! — посміхаючись, гукнув давній знайомий. — Ідеш на хрестини?» Почувши це, Сергій Федорович знітився і зізнався, що лише кілька днів як прилетів з вахти і про новину не знав. Знайомий побіг у своїх справах, а новоспечений дідусь так і стояв на автобусній зупинці, не знаючи, що робити: бігти за подарунком для онуки чи взагалі зробити вигляд, що нічого не знає? Чи зрадіє його подарункам Оленка? Адже навіть на весілля «забула» запросити його, рідного батька. За матеріалами

Про весілля телеграмою повідомив знайомий, і Сергій Федорович прилетів привітати доньку. І досі стоїть перед очима його красуня-донечка у білосніжній сукні із вимушеною посмішкою на обличчі.

Подарунок відразу віддала дружці і в його сторону більше не дивилася. А Валентина, колишня дружина, накинулася на нього: «Скільки років вона тебе не бачила, а тепер ти їй тим більше не потрібен!». «Ти ж забороняла мені зустрічатися з нею», — почав було виправдовуватися Сергій. Але почув: «Не псуй доньці весілля! Її батько — Євген Петрович. І розмов більше бути не може!» — категорично відрізала Валентина і повернулася до свого нинішнього чоловіка та гостей.

Згадалося Сергію Федоровичу і його недовге подружнє життя з Валентиною. Він був бурильником у будівельно-монтажному управлінні, а вона — донька військового, яка ні в чому ніколи не знала відмови. Все, що свідчило про її користолюбство, відмітав. Вважав, що знає її краще за інших. Ще до весілля прохопився, що повинен отримати квартиру — одразу після того її батьки запросили Сергія в гості і прямо запитали: коли весілля. Швидко побралися, а там і — квартира. Молода дружина відразу заявила, що працювати не буде: бо він — чоловік, і повинен її забезпечувати. Щоб більше заробляти, довелося часто їздити у відрядження. Коли народилася донька, потреби родини ще зросли — тож перейшов у іншу організацію, щоб працювати вахтами на Півночі. Оленці минув рік. Приїхав того року Сергій Федорович з роботи, а його речі зібрані у валізи.

Дружина заявила, що розлучається з ним, бо він не задовольняє потреби її та доньки. Але є інша людина, яка це може зробити. «Сподіваюся, квартиру в доньки ти не забереш?» — наостанок запитала Валентина.

Жодних пояснень від дружини він так і не дочекався. Забрав речі й пішов у гуртожиток. Ніде правди діти, почав пити. Після спроб з’ясувати стосунки з Валентиною кілька разів потрапляв. Одного дня схаменувся, вирішив: достатньо! Не зійшовся світ клином тільки на колишній родині. Взявся за роботу. З вахти не виїздив місяцями. Аліменти платив справно. Писав доньці листи, намагався пояснити, що любить її всією душею (та чи отримувала їх Оленка?). У Валентини завжди знаходилися відмовки для зустрічей з донькою. Коли й бачилися, Сергій Федорович відчував, що дитина не розуміє, навіщо приходить на зустрічі з ним. Маленька дівчинка постійно казала, що її тата звати Євген, й іншого в неї немає. На його пояснення сердилася: «Ви кажете неправду!». Згодом Валентина заявила, що дочка відмовляється від зустрічей.

…Якось, приїхавши в місто, зателефонував доньці, вона взяла слухавку. Зрадів: думав, що порозуміються.

Але Оленка розмову обірвала і сказала, щоб не телефонував, бо найрідніший батько — не той, хто наpoдив, а той, хто виховав. «Не потрібно було зраджувати маму й мене», — додала Оленка й кинула слухавку.

— Навіщо говорити Оленці неправду, ніби я тебе кинув? Адже все було навпаки, — запитав Сергій Федорович колишню дружину.

— А навіщо їй така правда? Досить того, що змалечку з нею — хороший батько, а не такий злидар, як ти, — зневажливо кинула Валентина.

…І знову Сергій Федорович наважився: вкотре приїхав у місто і прийшов до своєї колишньої оселі. Розумів: минуло багато років, але все ж таки потрібно поставити всі крапки над «і». Вдома були Євген Петрович і Олена. Батько попросив дозволу поговорити з донькою і розповів про справжню причину розлучення. Євген

Петрович захищав свою дружину: «Вас же вдома ніколи не було, і грошей ви не давали».

— Але аліменти на Оленку отримували чималі, чи не так? — перепитав чоловік. І донька, і вітчим замовкли.

— Ви записані батьком, але це не значить, що ви мені рідний!.. Не ображайтеся, але ми багато років живемо своєю сім’єю і нам чужі не потрібні, — після цих слів Олена відкрила двері і попросила батька піти.

Скільки ж бруду вилила на нього колишня дружина, що донька й нині його не приймає?! Олену Сергій Федорович не звинувачує, навпаки плекає надію, що після народження своєї дитини вона зрозуміє ті почуття, які має в душі він, її батько. Адже нічого не просить, лише хоче, щоб зрозуміла і прийняла душею.

…«Іду готувати подарунки для онуки!» — вирішив Сергій Федорович і повернув до іграшкового магазину.

Наталія ПАХОЛОК

Фото ілюстративне, з вільних джерел

facebook