Олена в свої 45 років, вже не чекала від життя нічого хорошого. Дочка виросла самостійною, школу закінчила добре, вступила на заочне навчання, працювала сама і на життя собі заробляла.
Чоловіка у Олени ніколи не було, з батьком єдиної дочки, у неї зовсім не склалося, розбіглися ще до народження дитини. Чоловічої уваги їй не бракувало, але серйозного чогось так і не складалося, не було когось до душі. Так і жила Олена зі своєю дочкою удвох.
Працювала вона в аптеці спочатку звичайним рядовим провізором, а за всі ці роки сумлінної праці, дослужилася до завідуючої аптеки. Мабуть, так доля так розпорядилася, що чоловіка вона зустріла, саме, зараз, коли вже і рукою махнула на себе, на своє жіноче щастя. Але життя готує свої сюрпризи.
Познайомилися вони з Василем, як би це дивно не звучало, в магазині, звичайному супермаркеті, куди обоє ходили кожен день, не помічаючи один одного.
Зіткнувшись візками, розговорилися, потім, Василь допоміг жінці донести її важкі пакети до будинку, вони, виявилося, і живуть в одному районі, так і зав’язалося нове знайомство. Спочатку вони просто телефонували один одному, а потім Василь несміливо запросив Олену на побачення.
Йому було вже 49 років, а одружений не був жодного разу. До тридцяти з гаком не замислювався про створення сім’ї, і так було добре. А коли задумався, то вже і час згаяно, ровесниці всі заміж повиходили, а молоденькі дівчата йому ніколи не подобалися, він навіть злегка побоювався сучасних дівчат. Шукав жінку, я кажуть”до душі”.
Василь жив з мамою, вона теж постійно перебирала в жінках, які час від часу з’являлися в житті сина. Вони постійно не влаштовували її: одна не гарна, інша – ледача, а третя – бідова. Ірина Михайлівна жила тільки для свого сина, доглядала за ним, а коли вона захворіла, вони помінялися ролями, тепер він був для неї всім. Її єдиною надією і опорою. А про те, що він може привести додому іншу жінку, вона й чути вже не хотіла, її і так все влаштовувало.
Після хвороби мама не виходила з дому, їй важко було навіть пересуватися по квартирі, довелося Василеві все робити самому: прати, готувати, прибирати. І, зрозуміло, що про одруження довелося забути. Яка ж жінка погодиться жити з його мамою, у якої характер з хворобою зовсім зіпсувався, хоча й до того не цукор був він у неї.
Василь це прекрасно розумів, і особливо ні на що не розраховував, коли познайомився з Оленою. Але жінка йому дуже подобалася, тому в душі він все ж плекав надію.
Він навіть не розповідав їй спочатку про маму, але коли познайомився з нею ближче вирішив ризикнути. Можливо, Олена його зрозуміє, все-таки доросла розумна жінка, і здалася йому поступливою і розважливою, може вона і порозуміється з його мамою, йому хотілося бути з нею, він навіть мріяв про дітей.
Відносини між тим розвивалися швидко, вони зустрічалися у Олена в квартирі, поки дочка була на роботі, але це було якось все по-дитячому, дві дорослі людини зустрічаються таємно. Василь якось обережно першим завів розмову про те, щоб вже жити разом у нього, так як маму одну залишити він не міг, та й у Олени доросла дочка.
Звичайно, Олена відразу погодилася, так що, вона заради коханого чоловіка його матір не потерпить? А Олена сама втомилася вже бути, хотілося підтримки і тепла. Це ж мама, хіба вона не порадіє за сина, що він зустрів своє кохання, а Олена, в свою чергу, зробить все можливе, щоб сподобатися свекрусі. Тай Василеві буде легше, він вже втомився виховувати всю хатню роботу, адже чоловік – це чоловік, жіноча робота йому вдається нелегко.
Поговорили і вирішили, згодом Олена переїхала до Василя, звалила на себе всі домашні справи, намагалася бути хорошою дружиною і невісткою, бажання Ірини Михайлівни вгадувала з пів слова, і була щаслива з майбутнім чоловіком.
Розписатися вони планували в наступному році, без весілля, просто в РАЦС сходити і все, навіщо їм ця метушня з весіллям, тим більше дочка теж зібралася заміж, вирішили, краще гроші відкладати молодим.
Ірина Михайлівна невістку Олену прийняла з незадоволеним бурчанням, але потім трішки заспокоїлася, адже Олена в усьому їй догоджала. А свекруха бачила це, і вже хотіла щоб за нею ходили, як за королевою, обід і вечерю, тільки розігріти, в будинку чистота і порядок, прямо, як при ній самій було, коли вона в силі була.
Тільки, коли дізналася, що у невістки доросла дочка, заміж збирається, свекруха заметушилася. А раптом ця Олена з її сином живе, щоб квартиру дочці своїй звільнити, а потім осяде у них, і її стару в будинок людей похилого віку здасть, або ще гірше, з світу зжене.
Чомусь не вірилося старій жінці, що її сина щиро хтось покохати може просто так, хоча що з неї взяти, вік уже, восьмий десяток пішов.
Про свої сумніви, вона вирішила нікому не розповідати, вирішила сама все влаштувати. Якраз у неї тут день народження наближався, вона гостей покликала, а невістка на роботі затрималася, саме в цей день.
Керівництво мережі аптек, раптово, перевірку затіяло в кінці року, тому ніяк Олені піти було не можливості, про що вона і попередила Василя.
Загалом, все йшло за планом, Ірина Михайлівна ще в гості сусідку покликала, Василину. Ось з цієї сусідкою і хотіла вона звести сина, щоб подивитися на реакцію майбутньої невістки.
Василина давно вже задивлялася на Василя, спокійний та забезпечений чоловік, але він не звертав на неї уваги, а мама це знала. Вона попросила Василину посидіти з сином, а тут так не пощастило, Олена на роботі.
План швидко переграли, всіма правдами і неправдами, Василя поклали. А він, стомлений за весь день, заснув відразу.
Олена затрималася за північ, зателефонувала Василеві, а він телефон не бере, стурбована, вона взяла таксі і примчала додому, а там сусідка в її кімнаті сидить, а Василь спить поряд. Він навіть не прокинувся, не почув її повернення. Залишатися вона тут не могла, повернулася додому до дочки, і всю ніч думала, за що він так з нею.
– Мама, що це означає, – прокинувшись вранці, і виявивши Василину поряд, мовив Василь, – і де Олена, і чому я нічого не пам’ятаю?
– Ти багато випивю, що я могла зробити, ти доросла людина, – незворушно відповіла мама.
– Але я ж кохаю свою Оленку.
– Цікаво, а чи кохає вона тебе, може їй просто жити ніде, раз дочка заміж виходить, ось вона до тебе і прилаштувалася?
– Ні, так не може бути, – розшукуючи телефон мовив Василь, – вона теж щиро мене кохає, навіть не через квартиру твою, мамо, невже це ти все влаштувала, як ти могла? Вона ж не пробачить мене тепер, та й не міг я з цієї Василиною, вона мені не подобається. Не хочу я більше бути з нею, бачити її не можу.
– Навіть якщо це все я придумала, зате мене в будинок для людей похилого віку ніхто не відправить, і ми будемо жити разом, вдвох з тобою, як раніше, нам так добре було вдвох – заявила Ірина Михайлівна, анітрохи не відчуваючи провини у своїх діях. – У Василини квартира велика дуже теж є і на нашу вона не претендує.
Василь, вже не слухаючи маму, нашвидку одягнувшись, біг до Олени вимолювати прощення. Вона його пробачила, тільки все ніяк не могла зрозуміти, як могла Ірина Михайлівна таке вчинити, адже вона рідна мати Василя, невже вона не хоче, щоб у нього була своя сім’я, діти.
Вони залишилися жити в квартирі Олени, а Василь щодня ходить до мами, носить їжу приготовлену дружиною, прибирає, допомагає мамі. А Олена сказала:
– Моєї ноги більше не буде в будинку свекрухи, щоб вона не думала, що я претендую на її майно, у мене свій дах над головою є.
Так і живуть, наскільки ще сил вистачить у Василя, розриватися між двома будинками незрозуміло. А як все добре починалося! І хто його знає, кому з них найважче тепер?
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне – rsute.ru
