Я сама родом з невеличкого села. Маю рідну старшу сестру, Олена старша за мене на 5 років.
Наші тато з мамою були люди не багаті зовсім, але завдяки своїй нелегкій щоденній праці з ранку до вечора, вони дали нам з сестрою Оленою все.
Ми жили не гірше більшості людей в селі, не гірше чужих дітей в окрузі одягалися та їли.
Батьки наші були дуже працьовитими людьми, тато з мамою тримали завжди чимале господарство, мали три городи, працювали, навіть не шкодуючи себе.
Завдяки постійній та невтомній праці наших батьків, ми з Оленою поїхали в місто та отримали досить таки гарну достойну освіту.
Згодом наша Оленка там і вийшла заміж, живе вона в місті, в хорошій квартирі зі своїм чоловіком.
А я після закінчення навчання повернулася в рідне село, але з рідними мамою й татом не живу, ми з чоловіком живемо окремо.
Я відразу вийшла заміж за Олексу та живу в його хатині, окремо від своїх мами й тата. Та хоч окремо ми проживаємо від моїх батьків, але недалечко зовсім. А живемо ми у сусідній вулиці, недалеко від них, правда.
Олекса мій постійно у всьому допомагає моєму татові, а я щодня після роботи біжу до мами, адже вона сама вже не може обробити стільки городу, та й господарство велике їм вже не в радість.
Гроші, як і раніше батьки дають мені і Олені в рівних сумах, так вони звикли за ці всі роки. А нам з сестрою, щиро кажучи, це дуже вагома підмога на сьогоднішній день.
Та роки минають дуже швидко, батьки так швидко постаріли, що я й не зогляділася. Тато господарство розпродав, городи віддали обробляти сусідам, бо сам вже нічого, особливо, робити не міг.
Згодом і постало питання, хто ж має доглядати за нашими мамою й татом. Тоді з міста відразу мені зателефонувала моя рідна сестра Олена.
Вона відразу мені сказала, наче виношувала цей план вже давно, що вона живе далеко, до батьків часто приїжджати не зможе, та й з собою не забере, не має можливості, адже має лише дві маленькі кімнати в квартирі.
За батьками нашими, звісно, стала доглядати я сама, я ж не можу їх залишити, адже знаю, що їм зараз дуже складно, та й живу я не далеко, так доля склалася, значить.
Сестра до нас приїжджала завжди лише на великі свята, хоча знала, що батьки потребують допомоги нашої.
Останній раз Олена приїхала на Великдень, ми посиділи усією родиною за святковим столом, який приготувала я у маминій хаті, а потім Олена відізвала мене в іншу кімнату.
Сестра сказала, що мають вони великий борг, вона просила, щоб я батьків забрала до себе, так мені буде легше за ними, не прийдеться щодня бігати до них. А хату ми продамо швиденько та розділимо порівну.
Як не дивно, але сестра це піднесла так, що ніби й мені і їй так буде краще, та й гроші зараз нікому не завадять.
В ту мить зайшов в кімнату мій Олекса, він все дуже добре чув, випадково опинився біля дверей.
Тоді ми вперше мали серйозну розмову з Оленою.
Олекса відразу сказав, що поки батьки живі, вони житимуть в своїй хаті і все, слухати він нікого не збирається, нехай сестра сама вирішує свої проблеми, хай гроші шукає десь в іншому місці, а не розплачується за рахунок стареньких батьків.
Через хвилину, Олена вже покинула батьківську хату, і досі з того Великодня ще не приїжджала, навіть не переступила поріг їхнього будинку.
Я батькам, звісно, нічого про ту розмову не розповідала, мені навіть соромно було самій таке їм говорити, адже добре знаю, що вони дуже засмутяться через це, адже це їх рідна дитина, а просто так здатна відвернутися від них.
Я от зовсім не можу зрозуміти свою рідну сестру, невже Олена не цінує батьків і не думає про них, як їм буде на старості років і як їм далі жити, коли життя і так дуже складне, і може жити лише для себе.
Як вона там спокійно спить далеко від батьківської хати, знаючи, що батьки дуже старенькі, і їх скоро може не стати. А вона з нами геть не спілкується, тримає образу на них і на мене. Але за що? В чому я, мама чи тато перед нею завинили?
Батьки дуже сумують за Оленою, не можуть збагнути, чому вона не дзвонить і не їде до них, хвилюються за неї.
Чи таки було варто розповісти їм про їх доньку правду, щоб знали, яка вона людина? Але я дуже шкодую їх, бо знаю, що вони від цього лише дуже сумуватимуть. Чи варто їм щось говорити?
Фото ілюстративне.
