Щоразу, коли на порозі з’являлася Ангеліна Степанівна, повітря у квартирі ставало важким і колючим.
Олена вже навчилася вгадувати настрій свекрухи за тим, як та знімала рукавички: якщо різко — чекай на «пилову інспекцію».
Олена не прагнула суперечок, вона воліла мовчати, але свекруха сприймала це як слабкістю і з кожним візитом ставала дедалі вибагливішою.
— Олено, ти поглянь на ці підвіконня, — промовила Ангеліна Степанівна, брезгливо мружачись. — У тебе тут не дім, а занедбане горище. Тобі що, важко ганчірку в руки взяти?
Олена мовчала. Вона давно зрозуміла: виправдання лише підкидають дров у вогонь.
На початку шлюбу з Ігорем вона щиро намагалася стати «своєю», заслужити бодай краплю схвалення.
Але Ангеліна Степанівна шукала не невістку, а об’єкт для тренування своєї саркастичної майстерності.
Варто визнати, у мистецтві причіпок їй не було рівних.
— Олено-о-о! — пролунав голос із вітальні. — Тут під ліжком можна поклади вугілля видобувати! А штори? Вони ж сірі від кіптяви! Ви що, багаття посеред кімнати палили?
Олена спокійно поклала ніж на дошку, яким подрібнювала огірок на салат, зняла кухонний фартух і вийшла до свекрухи.
Та стояла біля вікна, прискіпливо вивчаючи кожну цятку на склі.
— Коли ти востаннє мила ці вікна? Два роки тому? Через них же світу білого не видно!
Олена подивилася на свої ідеально чисті руки, а потім на Ангеліну Степанівну.
Чому вона, доросла жінка, має почуватися наче школярка перед суворим завучем?
Раптом усередині прокинувся дух протиріччя.
— Мені просто подобається ефект матового скла, — іронічно зауважила Олена. — Це такий дизайнерський хід — «пиловий мінімалізм». Спеціально не мию.
Свекруха застигла, не знаючи, як реагувати на таку зухвалість.
— Гумор у тебе, Олено, не смішний. Квартира запущена до неможливості. Тут роботи на тиждень!
— Але ж це моя квартира, — м’яко нагадала невістка.
— І що з того?
— А те, що я маю право розводити тут хоч джунглі, не питаючи дозволу.
Ангеліна Степанівна обурено видихнула.
Їй явно забракло аргументів, і це мовчання було для Олени солодшим за будь-який десерт.
— У цій квартирі живе мій Ігор, — нарешті випалила свекруха, застібаючи пальто. — І я не дозволю, щоб мій син дихав цією гнилю та пліснявою. Я ж тебе вчу, невміючу, а ти тільки виправдовуєшся постійно! Поки я пальцем не тицьну — ти ж і бруду не помітиш.
— А я і не збираюся його помічати за вашою командою, — відрізала Олена.
— Я роблю те, що вважаю за потрібне.
Ангеліна Степанівна зникла за дверима, гучно ними грюкнувши. За хвилину задзвонив телефон. Ігор.
— Олено, ти знову довела маму до сліз? Тобі що, спокою бракує?
— Вже наскаржилася? Ясно. Ігоре, вона приходить сюди як наглядач. Чому я маю звітувати перед нею за кожну порошинку у власному домі?
Чоловік важко зітхнув:
— Оленко, ну зрозумій, вона стара людина, у неї свої дивацтва.
— Вона була такою і в твої п’ять років, і в десять. Не кажи про «дивацтва», кажи про характер.
Ангеліна Степанівна дратувала Олену не своєю любов’ю до чистоти, а фальшивим німбом святої праведниці.
Вона вдавала з себе еталон моралі, хоча сама давно втратила зв’язок із реальністю.
За тиждень після сварки Олена знайшла у ванній кімнаті відкриту губну помаду.
Колір — яскравий рубін.
Олена ніколи не користувалася такими відтінками, вважаючи їх надто яскравими.
Вона покрутила золотистий тюбик у руках, відчувши дивний запах дешевої парфумерії.
«Чиє це?» — промайнуло в голові.
Вона вирішила промовчати.
Інтуїція підказала: Ігор тут ні до чого.
Чоловік був занадто передбачуваним для таких примітивних жестів.
Але знахідки продовжувалися. Спочатку — гребінець із пасмами світлого волосся (Олена була темноволосою).
Потім — тонкий підлітковий браслет із пластиковими камінцями.
Згодом — висохла туш для вій, яку нібито «випадково» впустили під комод.
«Яка забудькувата гостя у мого чоловіка, — з гіркою посмішкою думала Олена. — Схоже на склероз ранньої стадії».
Але апогеєм став випадок із духовкою.
Відкривши її, щоб поставити запікатися вечерю, Олена побачила там білизну.
Кілька секунд вона просто мовчки дивилася на мереживо.
Хтось намагався висушити білизну в духовці? Це вже було за межею логіки.
Раптом Олена помітила маленьку деталь — на білизні залишилася магазинна бірка.
Вона не втрималася від голосного сміху.
«Ангеліно Степанівно, ви так поспішали підкинути доказ, що забули про найголовніше».
Олена набрала номер чоловіка:
— Ігоре, у твоєї мами є дублікат наших ключів?
— Яких ключів? Навіщо їй? Ні, я не давав.
— Але вона тут буває. І знаєш, вона залишає мені «подарунки». Помаду, волосся, навіть білизну в духовці. Вона хоче, щоб я повірила у твою зраду і ми розлучилися.
— Що? Це якась дурниця, Олено! Мама не могла.
Увечері Ігор розгублено перебирав речі на столі.
— Маріш, ти ж не думаєш, що в мене справді хтось є? Це просто її методи боротьби з тобою. Мені неприємно, що ти можеш так думати.
— Я не думаю про зраду, Ігоре. Я думаю про те, чому ти дозволяєш своїй матері перетворювати наше життя на дешевий фарс. Поговори з нею. Раз і назавжди.
Ігор обіцяв. Клявся, що поставить крапку.
Олена хотіла вірити. Вона не збиралася терпіти ці маніпуляції далі.
Правда відкрилася лише через кілька місяців.
Ангеліна Степанівна справді підкидала речі.
Але вона робила це не для того, щоб вигадати коханку, а щоб «підготувати ґрунт».
Бо інша пані в Ігоря справді була. Вже дуже давно.
Олена сиділа на кухні, дивлячись на ті самі вікна, через які свекруха так любила «бачити бруд».
Виявилося, що вона була сліпою до головного.
Вона набрала номер Ангеліни Степанівни.
— Її звати Аліна, так? Та сама «ідеальна дівчина», про яку ви мріяли для сина?
— Так, — почувся спокійний, майже задоволений голос у слухавці. — Аліна — чудова дитина. Вона знає, що таке повага до старших.
— Сподіваюся, вона так само добре знає, як мити вікна, Ангеліно Степанівно. Бо зовсім скоро саме вона стане вашою невісткою. Я звільняю місце для вашого ідеалу.
Олена поклала слухавку. Дивно, але болю не було.
Було лише відчуття неймовірної чистоти — ніби вона нарешті вимила ті самі вікна, про які так довго точилися суперечки.
Тільки тепер через них було видно не пил, а нове, вільне життя.
Вона пішла вдягатися. Для подання заяви на розлучення потрібно виглядати бездоганно.
Зі смаком, вишукано і обов’язково з помадою. Тільки не рубіновою.
А ви як гадаєте, тут свекруха таки допомогла Олені, бо та й далі б ще не бачила зраду? І витрачала свої молоді роки на невдалий шлюб?
Чи це вина саме свекрухи, яка постійно казала, що невістка в неї не така, що її син полишив свою дружину?
Фото ілюстративне.
