Коли рідний син жив зі своєю сім’єю п’ятий рік в місті, а менша донька вийшла заміж, життя Олени дуже змінилося.
Чоловік став якимось зовсім чужим, віддалився дуже. Після роботи десь часто затримувався з друзями, а, ледь не на кожних, вихідних так і старався піти десь до батьків своїх, або ще кудись, аби не сидіти вдома, можна сказати.
Хоча Олена працювала, але довгі вечори і вихідні дні на самоті здавалися їй безкінечно довгими. Петро вже давно перестав звертати увагу на дружину, а їй лиш всього зовсім трішки за 50.
Олена мала проблеми з спиною, на жаль, тому щоліта їздила підправити самопочуття в санаторій, щоб потім себе краще почувати і й далі всю роботу тягти.
А цього разу вона там познайомилася з Олегом. Вони поруч сиділи в їдальні, потім стали спілкуватися разом щодня, а згодом вона з нетерпінням чекала кожної зустрічі з ним, адже більше ближчої душі в цьому світі у неї немає.
Олег також виявився дуже хорошою та порядною людиною. Він одружений ніколи не був, сам доглядав за своїми старенькими батьками. Але мав досить таки велику квартиру у місті та гарну роботу. Олег жив зовсім непогано, лише сімейного щастя не мав, адже особисте життя не складалося.
Вони разом довгими вечорами розмовляли, розповідали одне одному багато про своє життя та коли спливло 10 днів, то зрозуміли, що вже жити, як раніше не зможуть, на жаль. Але Олена була заміжня і вони обоє це чудово розуміли.
Дві долі таки розпрощалися і кожен поїхав своєю власною дорогою.
Олена щодня думала про Олега, але коли він їй телефонував не брала телефон. Вона навіть подумати боялася про те, що скажуть рідні і люди в селі, коли дізнаються про все. А як вона подивиться в очі власним дітям після всього.
Але сама Олена вже чудово розуміла, що щиро покохала. Але це були щирі почуття, чисті, Олег розумів її, як ніхто, адже сам відчував подібне. Лише поруч з ним вона відчувала себе потрібною комусь.
Зараз у дітей Олени своє життя, чоловік віддалився від неї зовсім, інколи вона думала, що в нього є інша, та їй було байдуже до нього вже, якщо чесно.
Її душу просто гріли спогади, спогади зовсім про іншу людину, з якою вона провела так мало часу, а хотіла б з ним доживати життя.
А потім Олег написав повідомлення. Пояснював, що не може забути, за цей короткий час вона стала рідною та близькою йому. Він розуміє її, але просив не зважати ні на що, покинути минуле життя і їхати до нього.
Олег обіцяв, що зробить її щасливою, він людина забезпечена і серйозна, відчуває, що лише з нею він буде щасливим.
Олег запевняв, що сам приїде, аби вона лише покликала. Вона ніколи не пошкодує про це.
Олена залишила б все, шукала б кращої долі з такою близькою та такою рідною, хоч і чужою їй людиною, але боїться, що вже запізно щось змінювати в своєму житті.
Що люди про неї подумають? Що діти скажуть на це? Чи можливо варто спробувати? Хіба вона не заслуговує на щастя?
А ще Олена хвилюється, що буде, якщо не складеться в них спільне життя, адже ніхто не знає, як воно буде. Куди їй тоді повертатися? Як в очі дивитися людям? Чи варто в такі роки просто наважитися і залишити сім’ю? Чи краще жити, як є і не випробовувати долі, щоб потім не шкодувати?
Фото ілюстративне.
