– Ось виростиш дитину свою сама – тоді і будеш думати про себе та своє особисте життя! – частенько чує від своєї матері моя знайома, 30-річна Олена. – Скажи спасибі, що я взагалі тобі допомагаю в кризових та важких ситуаціях в твоєму житті. Хоча взагалі не зобов’язана. Твоя дитина – тільки твоя, я своїх вже виростила.
Олена росла без батька. Мати виховувала її одна, але практично всі спогади дитинства у Олени пов’язані з її бабусею. Бабуся завжди сама забирала її зі школи, годувала обідами, пекла пиріжки, сиділа коли вона занедужала з нею, водила її в театри і на ялинки, допомагала вирішувати домашні завдання. Влітку бабуся з онукою їхали на три місяці на дачу, взимку ходили в парк і на гірку, восени збирали листя і жолуді і майстрували костюми до шкільного осіннього балу.
– Олена знову у тебе? – дивувалися бабусині подруги, коли думали, що дівчинка не чує. – Ну-ну. А дочка твоя що, де вона зараз, що робить? Зовсім дитиною не займається, на матір зіпхнула, добре влаштувалася в житті, нічого не скажеш.
– А мені не складно! – виправдовувалася бабуся. – Ми з Оленкою моєю відмінно ладнаємо вдвох. Мені – тільки радість, що вона в гостях. А дочку теж треба зрозуміти. Їй особисте життя потрібно влаштовувати. З дитиною на руках цього не зробиш. Поки що вона молода, я повинна дати їй шанс знайти свою щасливу жіночу долю!
Процес “влаштування особистого життя” матір’ю розтягнувся на все дитинство Оленки, і особливим успіхом не увінчався. Жінка так і залишилася одна. Бабусі, на жаль, вже не стало, а сама Оленка повторює долю матері: без чоловіка виховує синочка. Малюк недавно пішов у сад, Олена вийшла на роботу.
– Ну в тебе мама поруч, тобі пощастило! – кажуть Олені дуже часто подруги. – Одній дуже складно з усім впоратися. З маленькою дитиною постійно потрібна людина під боком на всяк випадок. І це дуже добре, коли така людина поруч – рідна бабуся.
Олена тільки посміхається у відповідь. Бабуся – це, звичайно, добре, але не в їх випадку. Їх бабусі на шию не сядеш, у неї “своє життя”.
Чесно кажучи, Олена і сама не хоче залишати сина з бабусею. Адже і так робота з’їдає майже весь час. Але часто трапляються ситуації, коли без допомоги просто не обійтися – наприклад, дзвонять з садочка в середині дня і просять забрати дитину, бо в нього температура. У таких випадках мати виручає Олену, звичайно, але скільки ж потім доводиться вислухати!
Ні про яке “особисте життя” Олена поки і не думає. У такому режимі познайомитися з чоловіком і обзавестися сім’єю їй може і вдасться. Залишити ж дитину ніде. Ну на один-два рази можна домовитися з подругами, але це ж не вирішить проблему. Мати сидіти з дитиною, коли Олена не на роботі, не буде – це сто відсотків.
– Я свою дитину вже виростила! – каже мати щоразу, як тільки випаде нагода. – Твоя дитина – повністю твоя відповідальність.
Ну що за бабусі пішли, що за покоління таке? Виходить, і зі своїми дітьми не особливо сиділи, і з онуками не хочуть. Своє життя у них, бачте. Чому попереднє покоління бабусь відчувало себе зобов’язаними допомогти своїм дітям та онукам?
А може, мати Олени права, тільки так і треба – дітей повинні виховувати лише їх рідні батьки?
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
